Стягнення боргу в Україні

Процедура стягнення боргу в Україні розпочинається з проведення оцінки платоспроможності боржника, його сфери діяльності, історії підприємства, наявності документальних доказів боргу, поточних судових справ та виконавчих процедур, а також можливості оскарження боргу. Така оцінка визначає стратегію, яка буде використана від імені клієнта у процесі стягнення коштів.

Якщо боржник не має поточних судових справ або невиконаних судових рішень про стягнення заборгованості, і він активно займається комерційною діяльністю, то доцільно використовувати стадію позасудового повернення боргу.

Ця стадія включає активні переговори з боржником з метою досягнення угоди щодо оплати вимог кредитора або інших можливих варіантів врегулювання (наприклад, повернення товарів, передача боргу третій стороні, обмін послугами або товарами).

Взаємодія з боржником починається після надсилання письмового повідомлення, претензії або іншого звернення поштою, електронною поштою, телефоном чи месенджером. На цьому етапі важливо не лише вести переговори, а й фіксувати позицію боржника: підтвердження боргу, прохання про відстрочку, часткову оплату, заперечення або пропозицію реструктуризації. Головним завданням є встановлення контакту з особами, які приймають рішення, отримання документального підтвердження позиції боржника та вибір подальшої стратегії стягнення.

На практиці етап неофіційного позасудового стягнення часто обмежують строком до 60 днів, якщо сторони не погодили розстрочку, графік погашення або інший триваліший порядок врегулювання. Якщо за цей час боржник не підтверджує реальну готовність погасити заборгованість, ухиляється від комунікації або заперечує вимоги кредитора без належних доказів, доцільно переходити до підготовки судового стягнення.

Перед ініціюванням судового стягнення слід звернути увагу на строк позовної давності. Загальна позовна давність в Україні становить три роки, але для окремих видів вимог законом можуть бути встановлені спеціальні скорочені або більш тривалі строки. Сплив позовної давності не перешкоджає кредитору подати позов до суду, однак суд застосовує наслідки її спливу за заявою сторони, поданою до ухвалення рішення, і в такому випадку це може бути підставою для відмови у позові. Строк позовної давності може бути збільшений за домовленістю сторін у письмовій формі.

Перебіг позовної давності переривається, якщо боржник вчиняє дію, що свідчить про визнання ним боргу або іншого обов’язку. На практиці таким доказом може бути письмове підтвердження заборгованості, підписаний акт звірки, часткова оплата, сплата відсотків, прохання про відстрочку або інша документально зафіксована дія боржника. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання, до нового строку не зараховується.

Іноземним кредиторам слід враховувати, що Україна є учасником Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року. Ця Конвенція не застосовується до всіх видів боргів, а регулює вимоги, що виникають із договорів міжнародної купівлі-продажу товарів або пов’язані з їх порушенням, припиненням чи недійсністю. Якщо умови застосування Конвенції виконані, базовий строк позовної давності становить чотири роки.

Перед зверненням до суду важливо звернути увагу на порядок вирішення спорів, який був узгоджений сторонами в договорі. Якщо договір передбачає вирішення спорів через претензійний порядок, необхідно дотриматися цієї умови до подання позову. В іншому випадку позов буде залишено без розгляду. Якщо ж досудове врегулювання не погоджено в договорі або не є обов’язковим через положення процесуального законодавства, то дана процедура застосовується лише за бажанням кредитора.

Законодавство України передбачає кілька процесуальних шляхів судового стягнення боргу: наказне провадження, спрощене позовне провадження та загальне позовне провадження. Вибір процедури залежить від суми вимоги, характеру доказів, наявності спору між сторонами, статусу боржника та підстав виникнення заборгованості.

У господарських спорах між юридичними особами та фізичними особами-підприємцями наказне провадження може застосовуватися для вимог про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій або електронній формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Такий інструмент доцільний у справах, де борг підтверджується документами і немає очевидного спору щодо підстави вимоги.

Спрощене позовне провадження призначене для малозначних справ, справ незначної складності та інших спорів, у яких швидкий розгляд є пріоритетним. Така справа може розглядатися без виклику сторін на підставі письмових матеріалів, якщо суд не вбачає необхідності проводити судове засідання з повідомленням учасників.

Для складніших спорів, справ із більшим обсягом доказів, активними запереченнями боржника або необхідністю дослідження додаткових обставин застосовується загальне позовне провадження з підготовчою стадією та розглядом справи по суті.

У спрощеному позовному провадженні справа має бути розглянута протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження. У загальному позовному провадженні підготовче провадження має бути проведене протягом 60 днів з дня відкриття справи і у виняткових випадках може бути продовжене не більше ніж на 30 днів; після цього справа переходить до розгляду по суті. На практичну тривалість судового стягнення впливають повідомлення сторін, заперечення боржника, обсяг доказів, експертизи, апеляційне чи касаційне оскарження та завантаженість суду.

Після ухвалення рішення кожна зі сторін має право подати апеляційну скаргу. У господарському процесі апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів, а на ухвалу суду — протягом 10 днів з дня її проголошення; якщо було оголошено лише вступну та резолютивну частини або справа розглядалася без виклику учасників, строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом 60 днів з дня відкриття апеляційного провадження.

Після апеляційного перегляду постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але учасники справи можуть звернутися з касаційною скаргою за наявності передбачених законом підстав. Касаційне оскарження не є повторним повним розглядом спору по суті: касаційний суд перевіряє правильність застосування норм матеріального і процесуального права в межах доводів касаційної скарги.

Касаційна скарга на судове рішення у господарському процесі подається протягом 20 днів з дня його проголошення, а якщо було оголошено лише вступну та резолютивну частини або розгляд відбувався без виклику учасників — з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга на рішення має бути розглянута протягом 60 днів, а на окремі ухвали — протягом 30 днів з дня відкриття касаційного провадження. Суд касаційної інстанції може зупинити виконання оскарженого рішення або його дію до закінчення касаційного перегляду.

Після вступу рішення суду про стягнення боргу в силу, необхідно отримати виконавчий документ і на підставі цього відкрити третій етап – виконавче провадження. У разі якщо кредитором є нерезидент України, який у своїй країні отримав судове рішення щодо українського боржника, то в такому разі необхідно визнати іноземне судове рішення в Україні та отримати дозвіл на його примусове виконання. Така процедура здійснюється в межах окремого судового процесу і ґрунтується на міжнародному договорі, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або на принципі взаємності. Якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, за цивільним процесуальним законодавством України вважається, що взаємність існує, доки не доведено інше. Тому ключове значення мають не лише питання взаємності, а й належне повідомлення українського боржника про іноземний процес, законна сила рішення та дотримання строку його пред’явлення до виконання в Україні. Ключовим фактором для успішного визнання рішення іноземного суду є наявність доказів того, що український боржник був належним чином повідомлений про іноземний судовий процес проти нього. Строк пред’явлення судового рішення до примусового виконання становить 3 роки, в тому числі й для рішення іноземного суду.

На цьому етапі державний або приватний виконавець здійснює примусове виконання рішення через інструменти, передбачені законом: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно, майнові права, корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, доходи боржника, а також заборону боржнику розпоряджатися або користуватися майном. Інформація про виконавчі документи та етапи виконавчого провадження фіксується в автоматизованій системі виконавчого провадження, а відомості про боржників можуть потрапляти до Єдиного реєстру боржників, який використовується для оприлюднення інформації про невиконані майнові зобов’язання та запобігання відчуженню майна.

У більшості випадків, з метою уникнення сплати боргу за рахунок арешту активів боржника, багато боржників – фізичних осіб переводять свої активи на підконтрольних осіб, а заповзятливі керівники або власники компанії-боржника обнуляють компанію і перекидають її на номінальних (підставних) власників або керівників. Зрештою це призводить до того, що кредитор пройшов три стадії стягнення боргу, але в результаті не отримав задоволення своїх вимог.

При таких обставинах існують альтернативні варіанти стягнення боргу, серед яких слід виділити такі:

1. Ініціювання процедури банкрутства компанії боржника, під час якої існує можливість притягнути керівництво та власників компанії до субсидіарної відповідальності за борги компанії.

2. Ініціювання питання про кримінальну відповідальність у випадку умисного невиконання судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню. Такий механізм не є відповідальністю за сам факт наявності боргу, а може застосовуватися тоді, коли після отримання судового рішення є ознаки свідомого ухилення від його виконання або створення перешкод для примусового стягнення.

3. Виявлення фраудаторних угод. Іншими словами, це угода, при якій компанія-боржник, усвідомлюючи, що має зобов’язання перед кредитором, здійснює дії щодо відчуження своїх активів з метою недопущення будь-яких майбутніх стягнень на користь такого кредитора. У такому випадку кредитор має право ініціювати через суд визнання таких угод недійсними та повернення виведених активів назад до боржника. І відповідно в подальшому отримати задоволення своїх вимог за рахунок продажу таких активів (цей варіант застосовний і щодо боржників – фізичних осіб).

Якщо у вас виникли питання, або вам необхідна підтримка щодо стягнення боргу чи визнання рішення іноземного суду в Україні, наша компанія готова надати свою експертну допомогу для ефективного вирішення вашого фінансового питання. Зв’яжіться з нами, щоб отримати додаткову інформацію та професійну підтримку від наших адвокатів.

12.04.2024

1217