Сполучені Штати 
Процес стягнення боргу в США починається з правового та фінансового аналізу боржника: його платоспроможності, сфери діяльності, корпоративної історії, наявних доказів заборгованості, поточних судових справ, чинних судових рішень, відкритих виконавчих процедур, активів та можливих заперечень. Оскільки стягнення боргу в США може охоплювати федеральні правила, право окремого штату та практику конкретного суду, стратегія також залежить від штату, пов’язаного з боржником, типу боргу, місця знаходження активів і суду, який має юрисдикцію. Такий аналіз визначає стратегію стягнення, що буде застосована від імені клієнта.
Якщо щодо боржника немає поточних судових справ чи невиконаних рішень судів про стягнення боргу, і він веде активну діяльність, то доцільно використовувати стадію досудового стягнення боргу.
Для комерційних боргів стадія досудового стягнення зазвичай ґрунтується на структурованих переговорах із боржником та особами, які ухвалюють рішення з його боку. Мета полягає в тому, щоб досягти законного врегулювання вимог кредитора, яке може включати оплату боргу, графік погашення, повернення товарів, переуступку вимоги третій особі, взаємозалік або інший комерційно обґрунтований варіант врегулювання.
Комунікація з бізнес-боржником може здійснюватися поштою, електронною поштою, телефоном, месенджерами або іншими доступними каналами, але кожен контакт має бути задокументований і відповідати обраній стратегії стягнення. Мета полягає не у створенні незаконного тиску, а в уточненні позиції боржника, підтвердженні боргу, визначенні осіб, які ухвалюють рішення, та досягненні добровільного погашення там, де це реально.
Споживчий борг потребує окремого підходу. Якщо боржником є споживач, а комунікацію здійснює колектор, на якого поширюються Fair Debt Collection Practices Act (FDCPA) та Regulation F, процес стягнення має відповідати федеральним обмеженням щодо комунікації, інформації для підтвердження боргу, спорів, контакту зі споживачем на робочому місці, споживачів, представлених адвокатом, та інших захищених ситуацій. Також можуть застосовуватися правила окремих штатів щодо стягнення споживчих боргів.
На практиці досудове стягнення може завершитися протягом приблизно 60 днів у простих справах, але цей строк не є гарантованим. Тривалість залежить від готовності боржника до співпраці, якості документів, наявності спору, фінансового стану боржника та умов можливої угоди. Якщо досудова стадія не дає очікуваного результату або первинний аналіз показує, що вона не підходить для конкретної справи, слід розглядати судове стягнення боргу.
Перед поданням позову слід визначити застосовний строк позовної давності. У США строки позовної давності відрізняються залежно від штату, типу вимоги, виду договору та того, чи є борг споживчим або комерційним. Наприклад, Каліфорнія загалом передбачає чотирирічний строк для вимог, що ґрунтуються на письмовому договорі; Флорида передбачає п’ятирічний строк для вимог, що ґрунтуються на письмовому документі; Нью-Джерсі загалом застосовує шестирічний строк до договірних вимог, з урахуванням винятків; Нью-Йорк має загальний шестирічний строк для договірних вимог, але багато споживчих кредитних операцій підпадають під трирічний строк; Род-Айленд загалом передбачає десятирічний строк для цивільних позовів, якщо не застосовується спеціальне правило. Ці приклади не слід використовувати як остаточний аналіз строку давності без перевірки права відповідного штату, умови про вибір права, типу боргу та дати останньої юридично значущої події.
У багатьох справах про стягнення боргу закінчення строку позовної давності має бути заявлене відповідачем як заперечення щодо спливу позовної давності відповідно до застосовних процесуальних правил. Суд зазвичай розглядає це питання тоді, коли воно належним чином заявлене та підтверджене доказами. Такими доказами можуть бути договір, рахунки, виписки з рахунку, історія платежів, письмове визнання боргу, листування або документи, що підтверджують дату останнього юридично значущого платежу чи порушення зобов’язання.
Судове стягнення боргу в США зазвичай починається з подання позову та належного вручення його відповідачу. Позов має описувати фактичні підстави вимоги, суму стягнення, правові підстави відповідальності та докази, на які посилається кредитор. Строк для відповіді відповідача залежить від суду, процесуальних правил відповідного штату, способу вручення та того, чи справа розглядається у федеральному або штатному суді.
На цьому етапі відповідач може подати відповідь, заявити процесуальні або матеріально-правові заперечення, а також подати зустрічний позов, якщо вважає, що кредитор також завдав йому шкоди або порушив юридичні обов’язки.
Якщо відповідач не відповідає у встановлений строк, а вручення було належним, кредитор може просити суд зафіксувати процесуальне невиконання відповідача та, якщо виконані процесуальні вимоги, ухвалити заочне рішення. Це не відбувається автоматично у кожній справі та залежить від правил суду, поданих документів і характеру вимоги.
Якщо відповідач не надасть відповіді, у кредитора виникає право просити суд винести заочне рішення.
У разі якщо відповідач надав відповідь на скаргу, судове провадження переходить у такі наступні стадії, як розкриття, залучення свідків експертів та розгляд процесуальних клопотань. Стадія розкриття є найдовшою і об’ємною, у ході якої сторони надають одна одній доступ до інформації, доказів та інших відомостей, з урахуванням яких вони аргументують свою позицію.
Після завершення зазначених етапів починається судовий розгляд, у ході яких сторони виступають перед судом і надають свої докази, що обґрунтовують їх вимоги або заперечення. Після заключних дебатів сторін буде ухвалено судове рішення.
Тривалість справи про стягнення боргу в США не можна визначити одним універсальним строком. Просту вимогу може бути вирішено швидше, особливо якщо боржник не заперечує проти позову або сторони досягають угоди. Складніші спори можуть тривати значно довше через проблеми з врученням, заперечення щодо юрисдикції, discovery, процесуальні клопотання, експертні докази, переговори про врегулювання, завантаженість суду або апеляцію.
Якщо сторона не погоджується з рішенням суду, вона може мати право на апеляційне оскарження з урахуванням застосовних правил суду та процесуальних строків. Як правило, апеляційний суд не проводить новий розгляд справи, а перевіряє, чи могли правові або процесуальні помилки вплинути на рішення.
Якщо рішення винесене на користь кредитора, перед початком виконання потрібно перевірити, чи не було виконання тимчасово зупинене. У федеральних цивільних справах виконання рішення та дії з його примусового виконання зазвичай зупиняються на 30 днів після внесення рішення, якщо суд не постановить інакше. Подальше зупинення виконання може бути можливим після надання bond або іншого забезпечення. Рішення судів штатів можуть підпорядковуватися іншим правилам зупинення виконання, тому стратегію виконання слід перевіряти за правилами суду, який ухвалив рішення.
Примусове виконання може включати видачу виконавчого документа, звернення стягнення на банківські рахунки або дебіторську заборгованість, арешт і продаж майна, на яке може бути звернене стягнення, розкриття відомостей про майно боржника після ухвалення рішення та інші заходи, доступні відповідно до застосовної процедури штату або федеральної процедури. У федеральних справах грошове судове рішення зазвичай виконується через writ of execution, а процедура виконання переважно відповідає процедурі штату, в якому розташований суд, якщо федеральний закон не передбачає інше. Тому доступні засоби, винятки з-під стягнення та практичні кроки виконання відрізняються залежно від штату.
Для міжнародних кредиторів окремим питанням може бути ситуація, коли кредитор уже має іноземне судове рішення і хоче виконати його проти боржника або активів, що знаходяться у Сполучених Штатах. Визнання та виконання іноземних грошових судових рішень у США зазвичай регулюється правом штату, а не єдиною загальнофедеральною процедурою. Суд може перевіряти юрисдикцію іноземного суду, належне повідомлення відповідача, остаточність рішення, відповідність публічному порядку та те, чи належить рішення до категорії рішень, які можуть бути визнані. Саме тому міжнародне стягнення боргу в США слід починати з визначення штату, де знаходиться боржник або його активи, і перевірки, чи може іноземне рішення бути визнане там. Якщо справа стосується боржника, який перемістив активи або залишив країну кредитора, варто окремо оцінити стягнення боргу з боржника, який втік за кордон.
На практиці боржник може передавати активи пов’язаним особам, афілійованим компаніям або третім особам, щоб ускладнити виконання рішення. У такій ситуації слід проаналізувати, чи доступна за правом відповідного штату або в межах справи про банкрутство окрема вимога про оспорювання передачі майна на шкоду кредиторам, про оспорювання правочину або подібний засіб правового захисту. Мета такого провадження полягає в оскарженні операцій, здійснених з наміром перешкодити, затримати або ошукати кредиторів, або операцій, за якими боржник отримав менше, ніж розумно еквівалентна вартість, коли він був неплатоспроможним або став неплатоспроможним унаслідок такої операції.
Якщо боржник має ознаки неплатоспроможності, можуть знадобитися засоби, пов’язані з процедурою банкрутства, але банкрутство, ініційоване кредитором у США, не є звичайним інструментом примусового виконання. Заява про відкриття справи про банкрутство за ініціативою кредиторів підпорядковується суворим вимогам, зокрема правилам щодо кількості кредиторів-заявників, суми та характеру кваліфікованих вимог, відсутності реального спору щодо існування або суми вимог і того, чи боржник загалом не сплачує борги в міру настання строків їх погашення. Неправильно подана або недобросовісна заява про відкриття справи про банкрутство за ініціативою кредиторів може створити для кредиторів ризик витрат, оплати адвокатських гонорарів, відшкодування збитків або відшкодування штрафного характеру.
У межах справи про банкрутство окремі операції, здійснені до банкрутства, можуть бути перевірені та оскаржені. Це може включати оспорювані передачі активів на шкоду кредиторам, здійснені протягом застосовного періоду ретроспективної перевірки, зокрема операції з наміром перешкодити, затримати або ошукати кредиторів, або операції за вартість, нижчу за розумно еквівалентну, за умов, пов’язаних із неплатоспроможністю. Також можуть перевірятися окремі платежі, що надають перевагу певним кредиторам, зокрема платежі, здійснені протягом 90 днів до подання заяви про банкрутство або, у певних ситуаціях щодо пов’язаних осіб, протягом одного року.
Якщо такі операції успішно оскаржені, повернуті активи можуть збільшити конкурсну масу та покращити перспективи розподілу коштів між кредиторами. Проте банкрутну стратегію слід оцінювати окремо від звичайного виконання судового рішення, оскільки процедура, витрати, черговість задоволення вимог кредиторів, доступні засоби захисту та ризики суттєво відрізняються.
Якщо вам потрібна підтримка щодо стягнення боргу в США, Grandliga може проаналізувати боржника, документи, застосовну юрисдикцію, строк позовної давності, можливі шляхи виконання рішення та ризики, пов’язані з банкрутством. Остаточну стратегію слід обирати після перевірки документів, місця знаходження боржника, доступних активів і права відповідного штату.
