Стягнення заборгованості в Росії

Процес стягнення боргу в Росії здійснюється шляхом проведення переговорів з боржником. У випадку, якщо переговори не призводять до конструктивного вирішення боргового питання, то кредитору слід ініціювати офіційне позасудове врегулювання спору.

Дана процедура полягає у складанні та відправленні претензії боржнику щодо оплати заборгованості. Претензія відправляється цінним листом з описом вкладення. При цьому Верховний суд РФ в постанові пленуму “Про деякі питання позасудового врегулювання спорів, розглянутих у порядку цивільного та арбітражного судочинства” № 18 від 22.06.2021 року підтвердив, що претензія може бути направлена на адресу електронної пошти боржника, у випадку, якщо такий порядок відправлення претензії передбачений у договорі між сторонами, або якщо сторони вже раніше використовували такий спосіб для листування та комунікації.

У господарських спорах, що розглядаються судами в Росії, боржник зазвичай має 30 днів на розгляд претензії, якщо інший строк не встановлений законом або договором між сторонами. Якщо обов’язковий порядок позасудового врегулювання спору застосовується, а кредитор не може підтвердити, що його було належно дотримано, це може створити процесуальні перешкоди для розгляду вимоги, зокрема ризик того, що суд не перейде до розгляду справи до усунення недоліку або залишить вимогу без розгляду у випадках, передбачених процесуальним законом.

Тому, після закінчення тридцятиденного терміну на розгляд претензії у кредитора виникає право звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості, якщо боржник не виконав вимоги претензії.

Перед зверненням до суду кредитору слід оцінити строк позовної давності. За загальним правилом цивільного права Російської Федерації строк позовної давності становить 3 роки, а за зобов’язаннями з визначеним строком оплати він зазвичай починає обчислюватися після закінчення такого строку. Водночас початок перебігу строку може залежати від того, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права та про належного відповідача. Закінчення строку позовної давності не позбавляє кредитора автоматично права звернутися до суду, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли боржник заявляє про це до ухвалення судового рішення.

Крім того, слід враховувати, що термін позовної давності може бути перерваний у разі вчинення боржником дій, що свідчать про визнання боргу, наприклад, часткова сплата боргу. Відповідно, після такої дії, відлік трирічного терміну починається знову.

Судове стягнення боргу здійснюється у формі наказного провадження, спрощеного провадження та у формі звичайного розгляду справи.

Справи в наказному провадженні розглядаються протягом 10 днів з моменту подання заяви до суду, без виклику сторін і без проведення судового засідання. У господарському процесі Російської Федерації цей вид провадження може застосовуватися до документально підтверджених грошових вимог, що виникають через невиконання або неналежне виконання договору, якщо розмір вимоги не перевищує 750 000 рублів. Результатом розгляду справи є видання судом судового наказу про стягнення боргу, який направляється боржнику.

Боржник має 10 днів з моменту отримання судового наказу для подання заперечень щодо його виконання. Якщо заперечення подані у встановлений строк, суд скасовує судовий наказ і роз’яснює, що вимога може надалі розглядатися в порядку звичайного позовного провадження. Якщо заперечення у встановлений строк не подані, судовий наказ набирає законної сили і надалі може бути оскаржений до компетентного суду касаційної інстанції відповідно до застосовних процесуальних норм.

Звичайний розгляд справи відбувається з викликом сторін і в термін не більше шести місяців з моменту подання позову до суду. У окремих випадках суд може продовжити цей термін до дев’яти місяців, якщо вважатиме, що справа складна. У цій процедурі законом передбачена можливість проведення судового примирення за участю судді у відставці. Результатом такого судового примирення може бути укладення сторонами мирової угоди, часткова або повна  відмова/визнання позову. Судове примирення цікаве тим, що дозволяє уникнути апеляційного та касаційного оскарження, що в свою чергу економить час кредитору. У випадку якщо боржник порушить обов’язки, встановлені в судовому примиренні, то кредитор має право отримати в суді виконавчий документ та подати його на примусове виконання.

Спрощене провадження здійснюється подібно до звичайного провадження, але без виклику сторін і в строк не більше двох місяців з моменту подання позову. У господарському процесі Російської Федерації цей вид провадження застосовується до вимог проти юридичних осіб, якщо розмір вимоги не перевищує 1 200 000 рублів, а також до вимог проти індивідуальних підприємців, якщо розмір вимоги не перевищує 600 000 рублів.

Результатом розгляду судом справи в спрощеному або звичайному провадженні є прийняття судового рішення. Кожна зі сторін справи має право подати апеляцію на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга подається протягом місяця з дня прийняття рішення. Апеляційний суд зазвичай розглядає апеляційну скаргу в строк, що не перевищує трьох місяців з дня надходження скарги разом із матеріалами справи до суду апеляційної інстанції, з урахуванням часу на підготовку справи до розгляду та ухвалення судового акта. У складних справах або справах із великою кількістю учасників цей строк може бути продовжений до шести місяців. В результаті розгляду скарги апеляційний суд приймає постанову, яка набирає чинності у день її прийняття.

Після розгляду справи апеляційною інстанцією, у разі задоволення позову, кредитор має право отримати виконавчий документ на підставі рішення апеляційного суду, та подати його до виконавчої служби. Проте у боржника є право на касаційне оскарження.

Касаційну скаргу можна подати протягом двох місяців з дня набуття судовим рішенням чинності. При цьому законодавством передбачено можливість для боржника подати клопотання про призупинення дії рішення суду, що набрало законної сили. Але боржникові доведеться обґрунтувати таке клопотання вагомими доводами або надати забезпечення на суму оскаржуваної суми. Забезпечення може бути здійснене через оплату коштів в розмірі оскаржуваної суми на депозитний рахунок суду або надання банківської гарантії в суд.

Термін розгляду касаційної скарги складає два місяці, але у виняткових випадках суд може продовжити цей термін до шести місяців, якщо вважає справу складною. В результаті розгляду скарги касаційний суд приймає постанову, яка набирає чинності у день її прийняття.

Якщо кредитор уже має іноземне судове рішення або іноземне арбітражне рішення проти боржника, який перебуває в Росії, звичайне виконавче провадження в Росії зазвичай не може бути розпочате одразу. Перед примусовим виконанням може знадобитися окремий етап визнання та виконання такого рішення. Заяви про визнання і виконання іноземних судових рішень та іноземних арбітражних рішень розглядаються судом у Росії за належними процесуальними правилами залежно від характеру спору та сторін справи. У цивільних справах іноземні судові рішення визнаються і виконуються в Росії, якщо це передбачено міжнародним договором Російської Федерації. Іноземні арбітражні рішення розглядаються окремо від іноземних судових рішень і можуть підлягати виконанню відповідно до належного міжнародного договору та процесуальних правил Російської Федерації.

Після успішного завершення судового стягнення заборгованості і у випадку небажання боржника добровільно виконати рішення суду, кредитору слід отримати виконавчий документ і подати його на примусове виконання.

Найбільш оперативним варіантом примусового стягнення боргу, за умови, що на рахунках боржника є кошти, є самостійне інкасування банківських рахунків боржника. Інкасування банківських рахунків полягає у поданні виконавчого документа до банку боржника. Протягом 3-5 робочих днів банк спише гроші боржника на користь кредитора. Якщо списана сума не покриває всю суму боргу або на рахунках боржника зовсім немає грошей, то виконавчий документ буде перебувати в режимі очікування до моменту зарахування коштів на рахунок боржника.

Процедура інкасування обмежена тим, що оригінал виконавчого листа видається в одному примірнику. При цьому банкам необхідно пред’являти виключно оригінал, тому якщо у боржника кілька рахунків в різних банках, то відповідно до кожного банку доведеться подавати виконавчий документ по черзі. Це може призвести до ситуації, коли виконавчий документ буде подано в банк, в якому немає коштів на рахунках, ы тому виникає потреба забрати виконавчий документ і подати його в інший банк боржника. Процес подачі документа в інший банк може зайняти певний час, протягом якого боржник може перевести гроші з другого банку в перший, і відповідно в другому банку тепер не буде коштів для списання. Таким чином, такий процес може бути безкінечним.

Отже, щоб уникнути подібних обставин і збільшити шанси на пред’явлення виконавчого документа до належного банку, кредитору слід встановити банківські рахунки боржника до вибору банку для прямого виконання. Податкові органи в Росії можуть надати кредитору інформацію про банківські рахунки боржника, якщо кредитор подасть відповідний запит і підтвердить своє право на отримання такої інформації оригіналом або належно засвідченою копією чинного виконавчого документа. Це дає змогу визначити, до якого банку варто насамперед пред’явити виконавчий документ, і зменшує ризик втрати часу в банку, де боржник не має коштів.

Якщо самостійне інкасування банківських рахунків боржника не дало результатів, тоді слід подати виконавчий документ до Федеральної служби судових приставів для примусового виконання. Кредитор може скористатися цією можливістю протягом трьох років з дати видачі виконавчого документа.

Для прискорення стягнення боргу на цьому етапі судовому приставу слід подати прохання про накладання арешту на активи боржника та застосування до боржника обмежувальних заходів, передбачених законом. Порівняно з самостійним інкасуванням банківських рахунків боржника, слід зазначити, що на цьому етапі судовий пристав арештує всі банківські рахунки боржника одночасно.

За наявності коштів на рахунках боржника, вони будуть списані на користь кредитора. Якщо коштів немає або їх недостатньо, то задоволення вимог кредитора може бути здійснене судовим приставом за рахунок інших виконавчих дій, серед яких: вилучення майна боржника та його подальший продаж, звернення стягнення на майно боржника, яке знаходиться у третіх осіб, звернення стягнення на дебіторську заборгованість або майнові права.

Закон передбачає двомісячний строк для вчинення виконавчих дій і застосування заходів примусового виконання після відкриття виконавчого провадження. Цей строк не слід розуміти як гарантований строк фактичного повернення боргу. На практиці через навантаження судових приставів, необхідність пошуку майна, заперечення боржника та інші процесуальні дії виконання може тривати від шести до дванадцяти місяців або довше.

Якщо судовим приставом буде встановлено, що боржник не має коштів на рахунках або інших активів, на які може бути звернене стягнення, то виконавчий документ буде повернуто назад кредитору. У такому випадку кредитор має право знову його пред’явити не раніше як через шість місяців. При цьому слід враховувати, що при поверненні виконавчого документа відбувається переривання перебігу трьохрічного терміну давності для його пред’явлення.

Якщо примусове виконання щодо боржника не призводить до стягнення, доцільно оцінити, чи існують передбачені законом підстави для притягнення контролюючої особи до субсидіарної відповідальності. Така відповідальність не виникає автоматично. Залежно від обставин вона може наставати, якщо дії або бездіяльність контролюючої особи спричинили або істотно вплинули на нездатність боржника задовольнити вимоги кредиторів, а також якщо особа, зобов’язана подати заяву про банкрутство боржника, не зробила цього у встановлений законом строк. У конкретній справі необхідно встановити підстави та обсяг відповідальності, а також причинний зв’язок.

Процесуальний порядок залежить від статусу боржника та підстави вимоги. Вимога про субсидіарну відповідальність може бути заявлена в межах справи про банкрутство, а у випадках, передбачених законодавством про банкрутство, також після завершення процедури банкрутства або після припинення провадження через недостатність коштів для покриття його витрат. Якщо товариство з обмеженою відповідальністю вже виключене з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, його колишні контролюючі особи також можуть нести відповідальність, якщо невиконання товариством своїх зобов’язань стало наслідком їх недобросовісної або нерозумної поведінки. Сам факт виключення товариства з реєстру такої відповідальності не встановлює.

Отже, відкриття з подальшим припиненням справи про банкрутство не є обов’язковим попереднім етапом у кожному випадку. Доступний порядок і необхідний час залежать від корпоративного статусу боржника, доказів щодо контролюючих осіб, наявності процедури неплатоспроможності та правової підстави, на якій заявляється відповідальність.

Поряд із цивільними заходами примусового виконання російське законодавство може передбачати кримінально-правові наслідки, якщо судовий акт, що набрав законної сили, умисно не виконується або його виконанню навмисно перешкоджають. Стаття 315 Кримінального кодексу Російської Федерації застосовується, якщо поведінка відповідальної особи містить установлені законом ознаки кримінального правопорушення. Конкретна частина статті 315 визначається залежно від статусу цієї особи та обставин, за яких судовий акт залишився невиконаним.

Під час оцінки наявності таких підстав необхідно враховувати всі обставини виконавчого провадження в сукупності. Слід встановити, який саме обов’язок був покладений судовим актом, хто відповідав за його виконання, чи було виконання об’єктивно можливим та які дії або бездіяльність мали місце після того, як судове рішення стало таким, що підлягає виконанню. Формальні обставини, зокрема відсутність директора або іншої контролюючої особи за зареєстрованою адресою компанії, відсутність виявленого майна або завершення виконавчого провадження без стягнення, самі по собі не встановлюють кримінальної відповідальності. Вирішальним є питання, чи становила поведінка злісне невиконання судового акта або умисне перешкоджання його виконанню.

Якщо необхідні ознаки встановлені, справа може спричинити окремі кримінально-правові наслідки поряд із цивільним виконавчим провадженням. Така відповідальність залежить від конкретної поведінки відповідальної особи і тому має оцінюватися окремо з урахуванням обставин кожної справи, а не виникати автоматично через невиконання боржником судового рішення.

Якщо у вас є питання або вам потрібна підтримка зі стягнення боргу в Російській Федерації, наша компанія може допомогти з аналізом документів, вибором належної досудової, судової або виконавчої стратегії, оцінкою майна боржника та супроводом справи на кожному юридично доступному етапі. Зв’яжіться з нами, щоб обговорити справу та отримати практичні рекомендації з урахуванням статусу боржника, наявних доказів і належної процедури в Росії.

06.02.2022

1424