Стягнення боргу з боржника, який втік за кордон

У сучасних умовах глобалізації випадки, коли боржники залишають країну, намагаючись уникнути відповідальності, стають дедалі частішими. Така ситуація може створити певні труднощі у процесі повернення боргу, але вона не робить це нездійсненним.

Кредитори, стикаючись з подібною проблемою, потребують ясного розуміння покрокового плану дій та можливих правових засобів для повернення своїх грошей. Цей матеріал буде корисним для кредиторів, які вже отримали судове рішення про стягнення боргу з фізичної особи або планують його отримати.

Перший крок у процесі стягнення заборгованості з боржника, який перебуває за кордоном, полягає у встановленні юрисдикції, в якій здійснюватиметься дане стягнення. Це залежить від низки чинників: де фактично проживає боржник і де є його зарубіжні активи.

Після встановлення юрисдикції наступним важливим кроком стає звернення до іноземного суду із заявою про визнання рішення суду в країні боржника та його примусове виконання. Тут необхідно врахувати, що для подання такого клопотання потрібно підтвердити факт проживання боржника у країні чи наявність в нього активів на її території, що має бути документально доведено на момент звернення до суду.

Якщо кредитор володіє лише інформацією про країну перебування боржника або місцезнаходження його активів, але не має офіційних підтверджень, на цьому етапі необхідно залучити компетентних фахівців для збору доказів. Важливо розуміти, що перелік, зміст та формат необхідних доказів можуть змінюватись від країни до країни. Наприклад, у ряді країн доступ до реєстрів майна може бути обмежений, і для отримання інформації потрібно знання місцевих ідентифікаційних даних боржника, таких як його податковий номер або точна адреса його закордонних активів.

В Англії, наприклад, доказами можуть бути статті в газетах, публікації в соціальних мережах, інформація з інтернет-ресурсів, а також звіти приватних детективів.

Якщо збір таких доказів був успішним, кредитору слід визначити правову підставу для визнання та виконання судового рішення за кордоном. Така підстава може випливати з міжнародної конвенції, регіонального правового режиму, двостороннього договору або національного законодавства держави, в якій кредитор планує звертатися до виконання. У цивільних і комерційних справах значення може мати Гаазька конвенція 2019 року про визнання та виконання іноземних судових рішень, якщо вона діє між відповідними державами і конкретне рішення входить до сфери її застосування.

Для судових рішень між державами Європейського Союзу, як правило, застосовується оновлений Брюссельський регламент у сфері визнання та виконання судових рішень. У такому випадку рішення, ухвалене в одній державі Європейського Союзу, зазвичай визнається в іншій державі Європейського Союзу без окремої процедури надання дозволу на виконання, а кредитор може звертатися до примусового виконання після подання компетентному органу копії судового рішення та відповідного підтвердження його придатності до виконання.

Якщо жодна міжнародна конвенція, регіональний правовий режим або двосторонній договір не застосовуються, визнання рішення може бути можливим на підставі національного законодавства держави, в якій планується виконання. У деяких юрисдикціях значення може мати принцип взаємності, тобто питання про те, чи визнають суди держави кредитора рішення судів тієї держави, в якій перебуває боржник або знаходяться його активи.

Після того, як рішення суду країни кредитора визнано та отримано дозвіл на його виконання, необхідно розпочати виконавче провадження. У рамках цього етапу можуть застосовуватися стандартні заходи, такі як арешт банківських рахунків та майна боржника, з подальшою його реалізацією у примусовому порядку.

У справах, пов’язаних із банківськими рахунками в державах Європейського Союзу, також може мати значення європейський наказ про забезпечення коштів на банківському рахунку. Це забезпечувальний інструмент для транскордонних цивільних і комерційних справ, який може дозволити заморозити кошти на банківському рахунку боржника в іншій державі Європейського Союзу до того, як вони будуть переказані або приховані. Цей механізм застосовується в державах Європейського Союзу, крім Данії.

У багатьох випадках ці заходи є достатніми для ефективного повернення боргу. Але трапляються випадки з додатковими нюансами. Так, наприклад, якщо боржниками є колишні власники компаній, які були притягнуті в країні кредитора до відповідальності за боргами їхньої компанії як солідарні боржники. З метою уникнення сплати боргів за їхню компанію вони залишають країну і відкривають бізнес в іншій державі.

Якщо держава, в якій боржник веде бізнес, допускає арешт або звернення стягнення на частки, акції, корпоративні права, дивіденди чи інші виплати, що належать боржнику від компанії, а боржник виводить прибуток або дивіденди на рахунки в місцевих банках цієї держави, описані вище заходи можуть бути достатніми для повернення боргу.

Однак якщо в країні, в якій боржник веде бізнес, немає ефективної процедури звернення стягнення на корпоративні права, а боржник водночас виводить прибуток або дивіденди від компанії на банківські рахунки, відкриті в інших країнах, може виникнути необхідність визнати рішення національного суду кредитора не лише в країні, де боржник веде бізнес, а й у державах, де обслуговуються такі рахунки. Наприклад, такі сервіси, як WISE у Бельгії, Revolut, Zen, Bankera, Paysera, Genome у Литві, а також Bunq у Нідерландах, є загальнодоступними і дозволяють відкривати рахунок без перебування в відповідній країні та без відвідування місцевого відділення.

Після визнання рішення кредитор може вживати заходів для арешту або заморожування таких рахунків. Якщо рахунки обслуговуються в державах Європейського Союзу, також можна розглянути європейський наказ про забезпечення коштів на банківському рахунку, описаний вище, як додатковий забезпечувальний інструмент для збереження коштів до їх подальшого переказу. Для цього необхідно надати докази того, що боржник справді володіє рахунками в таких установах. Збір таких доказів може виявитися складним завданням, але це не означає, що воно нездійсненне.

Також важливо враховувати, що перед тим, як боржник залишає свою країну, він часто намагається продати або передати свої активи, щоб уникнути їх конфіскації на користь кредиторів. У такій ситуації важливо перевірити, які активи мав боржник на момент виникнення зобов’язань перед кредитором.

Якщо майно справді існувало, варто проаналізувати правочини, пов’язані з його відчуженням. Залежно від застосовної юрисдикції правочини, вчинені для виведення майна з-під можливого стягнення кредиторів, можуть оскаржуватися як пауліанський позов, оспорювані правочини, правочини, вчинені нижче ринкової вартості, або правочини, спрямовані на заподіяння шкоди кредиторам. Якщо суд визнає такий правочин недійсним, встановить його бездіяльність щодо кредитора або поверне актив до майнової сфери боржника, кредитор може надалі звертати стягнення на це майно у межах відповідної процедури примусового виконання.

Наша компанія має великий досвід у питаннях міжнародного стягнення боргів. Ми співпрацюємо з міжнародними юридичними організаціями та маємо мережу партнерів-адвокатів у всьому світі. Це дозволяє нам надавати повний спектр послуг зі стягнення боргів, включаючи забезпечення позову за кордоном, пошук активів боржника, визнання рішень національних судів та їхнє примусове виконання за кордоном.

Якщо вам потрібна допомога в подібній ситуації або є питання, зв’яжіться з нами для обговорення вашої справи.

18.01.2025

737