Стягнення боргу в Японії

Процедура стягнення боргу в Японії починається з правової та практичної оцінки боржника, документів, що підтверджують заборгованість, і реального шляху повернення коштів. На цьому етапі важливо встановити точне найменування боржника, його зареєстровану адресу, господарську активність, корпоративний статус, наявні активи, поточні судові спори, виконавчі ризики, ознаки неплатоспроможності та ймовірність оспорювання боргу. Якщо боржником є японська компанія, корисною може бути перевірка корпоративного номера, назви, адреси головного офісу або основного місця ведення діяльності, доступних реєстраційних даних, змін у відомостях про компанію та того, чи правильно визначена юридична особа для судового провадження або виконання рішення.

Документи також потрібно оцінити з урахуванням японського судового процесу. У комерційних боргових спорах кредитору варто зберегти договір, рахунки, документи про поставку, акти виконаних робіт або наданих послуг, листування, вимоги про оплату, підтвердження часткових платежів, документи про визнання боргу, розрахунок основної суми, відсотків або штрафних санкцій, а також докази фактичної поставки товарів чи надання послуг. Якщо боржник перебуває в Японії, а кредитор є іноземною особою, аналіз повинен також охоплювати мову документів, застосовне право, умову про підсудність, спосіб вручення документів, місце ведення діяльності боржника та наявність іноземного судового рішення.

Якщо боржник продовжує діяльність, не перебуває у видимій процедурі неплатоспроможності та немає виконавчих перешкод, які роблять добровільне повернення боргу нереальним, кредитор може розпочати з досудової стадії. Вона зазвичай включає документально зафіксовану вимогу про оплату, перевірку рахунків і документів про поставку, зв’язок з уповноваженими представниками, переговори щодо оплати, повернення товару, переведення боргу, зарахування зустрічних вимог, графіка погашення або іншого письмового врегулювання.

Комунікація з боржником має бути законною, документально підтвердженою та пропорційною. Мета досудової стадії полягає у підтвердженні боргу, з’ясуванні позиції боржника, збереженні доказів вимоги кредитора та досягненні платіжної домовленості, якщо це комерційно реалістично. Якщо боржник ігнорує вимогу, без достатніх доказів заперечує борг, уникає вручення документів, переказує активи, має ознаки неплатоспроможності або відмовляється від виконуваного врегулювання, кредитору слід переходити до судового стягнення або іншого передбаченого законом способу повернення боргу.

Перед початком судового стягнення боргу в Японії кредитору потрібно оцінити строк позовної давності. За Цивільним кодексом Японії вимога за загальним правилом припиняється внаслідок давності, якщо кредитор не здійснює право протягом 5 років з моменту, коли він дізнався, що може його здійснити, або протягом 10 років з моменту, коли право стало здійсненним. Наслідки позовної давності застосовуються лише тоді, коли боржник посилається на давність у провадженні. Якщо боржник визнає право кредитора, новий строк давності починає обчислюватися з моменту такого визнання. Вимога кредитора до боржника може відстрочити сплив строку давності на 6 місяців, але повторна вимога протягом цього періоду не створює такого самого додаткового ефекту. Право, встановлене остаточним і обов’язковим судовим рішенням або іншим документом, що має такий самий ефект, підлягає 10-річному строку давності, навіть якщо первісна вимога мала коротший строк.

Законодавство Японії передбачає кілька шляхів судового стягнення боргу: звичайне судове провадження, спрощене провадження в суді, який розглядає менш складні цивільні справи, провадження щодо дрібних позовів і провадження про видачу вимоги про оплату. Вибір процедури залежить від суми вимоги, адреси або місця ведення діяльності боржника, якості доказів, потреби в допиті свідків, імовірності заперечень з боку боржника та можливості належного вручення документів у Японії. За загальним правилом суд для менш складних цивільних справ розглядає в першій інстанції цивільні вимоги на суму до 1 400 000 єн, а інші загальні цивільні спори в першій інстанції належать до компетенції окружного суду.

Звичайне судове провадження розпочинається з подання позовної заяви до компетентного суду. Позов має визначати судове рішення, якого просить позивач, предмет вимоги та факти, на яких ґрунтується вимога, а кредитор повинен сплатити судовий збір, передбачений законом. Якщо позов не має формальних недоліків, суд призначає дату усних слухань і викликає сторони.

Під час усних слухань сторони подають свої твердження і докази, відповідають на твердження протилежної сторони та надають документи або інші матеріали на підтвердження своєї позиції. У спорі про оплату це можуть бути договір, рахунки, докази поставки, листування, підтвердження платежів, документи про визнання боргу, розрахунок заборгованої суми та документи, які підтверджують особу боржника або місце ведення ним діяльності.

Якщо справа потребує впорядкування спірних питань і доказів, суд може застосовувати підготовчі процесуальні дії для звуження предмета спору та підготовки подальшого дослідження доказів. Такі дії можуть включати попередні усні слухання, підготовче провадження або підготовку справи за допомогою документів. У складній справі суд може провести консультації зі сторонами та розробити план судового розгляду.

План судового розгляду може містити строки впорядкування спірних питань і доказів, строки допиту свідків та сторін, орієнтовний строк завершення усних слухань і ухвалення рішення, а також строки подання письмової відповіді або письмового викладу тверджень щодо конкретного питання. План також може визначати строки подання тверджень або доказів щодо окремих питань та інші елементи, необхідні для запланованого перебігу розгляду.

Якщо відповідач не з’являється на слухання, суд може продовжити розгляд справи. Якщо відповідач у письмовій відповіді або іншому поданому документі не пояснив, що має намір заперечувати вимогу, суд може ухвалити рішення на користь позивача. Якщо відповідач повинен бути допитаний, але без поважної причини не з’являється, відмовляється скласти присягу або відмовляється надати пояснення, суд може визнати твердження позивача щодо питань, які підлягають допиту, правдивими.

Після виконання плану розгляду або після впорядкування спірних питань і доказів, коли справа достатньо підготовлена для вирішення, суд ухвалює остаточне рішення. Кодекс цивільного судочинства Японії передбачає, що суд має ухвалити рішення протягом двох місяців з дня завершення усних слухань, але це правило не застосовується, якщо справа є складною або існують інші особливі обставини.

Якщо одна або обидві сторони не з’являються у призначений день або залишають суд без подання усної позиції, суд може ухвалити остаточне рішення на прохання заінтересованої сторони, якщо вважає це доречним з огляду на стан провадження та поведінку сторін у справі.

Спрощене провадження застосовується для менш складних справ, які можуть бути розглянуті швидше і з меншою кількістю формальностей. У цьому провадженні позов може бути поданий усно, а під час подання позову може бути достатньо викласти основні положення спору без повного детального опису вимоги.

У справі про оплату грошей, якщо відповідач під час усних слухань не заперечує факти, викладені позивачем, і не подає власних тверджень або доказів, суд може ухвалити постанову, що замінює мирову угоду, якщо вважає це доречним з урахуванням майнового стану відповідача та інших обставин. Така постанова може зобов’язати відповідача сплатити заявлену суму, встановити строк оплати або передбачити розстрочку платежу, при цьому строк оплати або розстрочки не може перевищувати п’яти років.

Сторона може подати заперечення проти такої постанови протягом двох тижнів з дня отримання повідомлення про неї. Якщо заперечення подано в цей строк, постанова втрачає чинність. Якщо заперечення не подано своєчасно, постанова має таку саму силу, як остаточне і обов’язкове судове рішення.

Під час усних слухань у спрощеному провадженні позиції сторін не завжди мають бути підготовлені в письмовій формі. Після встановлення істотних питань предмета позову та дослідження доказів суд може ухвалити остаточне рішення.

Провадження щодо дрібних позовів доступне в суді, який розглядає менш складні цивільні справи, для грошових вимог, якщо вартість предмета спору не перевищує 600 000 єн. Таке провадження призначене для простого та швидкого розгляду, а справа за загальним правилом має бути завершена в перший день усних слухань. Дослідження доказів може бути обмежене доказами, які можна дослідити негайно, а суд зазвичай ухвалює рішення одразу після завершення усних слухань, якщо не вважає це недоречним.

Ця процедура має важливі процесуальні обмеження. Позивач під час подання позову повинен зазначити, що просить розглянути справу в порядку дрібних позовів, і повідомити кількість таких позовів, поданих до того самого суду протягом відповідного року. Зустрічний позов не допускається. Відповідач може просити передати справу до звичайного провадження, а суд також повинен передати справу до звичайного провадження в окремих випадках, зокрема коли вимоги до дрібного позову не виконані або коли неможливо викликати відповідача на перший день усних слухань способом, відмінним від вручення через публічне оголошення.

Якщо суд ухвалює рішення про задоволення вимоги, він може встановити строк оплати або розстрочку, коли це потрібно з урахуванням майнового стану відповідача та інших обставин. У провадженні щодо дрібних позовів такий строк не може перевищувати трьох років з дня ухвалення рішення. Сторона може подати заперечення проти рішення до того самого суду протягом двох тижнів з дня вручення. Якщо заперечення подано належним чином, справа повертається до стадії перед завершенням усних слухань і далі розглядається у звичайному порядку.

Вимога про оплату може застосовуватися для стягнення визначеної суми грошей, інших замінних речей або цінних паперів. Кредитор подає заяву судовому службовцю компетентного суду, який розглядає менш складні цивільні справи, а судовий службовець може видати вимогу про оплату без попереднього заслуховування боржника. Цей шлях є особливо корисним для грошових вимог, підтверджених документами, коли кредитор очікує, що боржник може не подати заперечення.

Процедура залежить від можливості вручення в Японії. Вимога про оплату може бути видана лише тоді, коли її можна вручити в Японії способом, відмінним від вручення через публічне оголошення. Якщо вручення неможливе через те, що зазначене місце проживання, перебування, офіс, місце ведення діяльності або інше місце вручення не існує, судовий службовець повідомляє про це кредитора. Якщо кредитор не запропонує інше місце вручення протягом двох тижнів з дня отримання такого повідомлення, заява вважається відкликаною.

Вимога про оплату набирає чинності з моменту її вручення боржнику. Якщо боржник не подає заперечення протягом двох тижнів з дня вручення, судовий службовець може за заявою кредитора надати вимозі тимчасову виконавчу силу. Кредитор повинен подати заяву про надання такої виконавчої сили протягом 30 днів з моменту, коли подання заяви стало допустимим; інакше вимога про оплату втрачає чинність.

Якщо боржник подає належне заперечення до надання тимчасової виконавчої сили, вимога про оплату втрачає чинність у межах заперечення. У такому разі вважається, що позов було подано в момент подання заяви про видачу вимоги про оплату, а справа розглядається компетентним судом для менш складних цивільних справ або окружним судом залежно від вартості вимоги. Якщо заперечення подано після надання тимчасової виконавчої сили, боржник не може заперечувати після закінчення двох тижнів з дня вручення вимоги про оплату з тимчасовою виконавчою силою.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржене до суду другої інстанції протягом двох тижнів з дня вручення документа судового рішення або відповідної електронної заяви, що містить сторони, резолютивну частину, вимоги та стислий виклад мотивів. Якщо рішення в першій інстанції ухвалив окружний суд, апеляція подається до вищого суду, а подальше остаточне оскарження може бути подане до Верховного суду Японії. Якщо рішення в першій інстанції ухвалив суд, який розглядає менш складні цивільні справи, апеляція подається до окружного суду, а подальше остаточне оскарження рішення окружного суду як суду другої інстанції подається до вищого суду. Особливе оскарження до Верховного суду може бути доступне лише винятково, зокрема коли йдеться про конституційне питання. Рішення Верховного суду є остаточним і не підлягає подальшому оскарженню.

Для іноземних кредиторів важливим може бути визнання та виконання іноземного судового рішення в Японії, якщо кредитор уже має остаточне рішення суду іншої держави, а боржник або його майно пов’язані з Японією. Іноземне судове рішення є дійсним у Японії лише за умови виконання вимог японського Кодексу цивільного судочинства: юрисдикція іноземного суду має визнаватися відповідно до японських законів, правил, конвенцій або договорів; відповідач, який програв справу, повинен бути належно вручений викликом або розпорядженням про початок провадження, крім вручення через публічне оголошення або подібний спосіб, або повинен з’явитися у провадженні без такого вручення; зміст рішення і перебіг провадження не повинні суперечити публічному порядку Японії; має існувати взаємність.

Для примусового виконання іноземного рішення кредитор повинен отримати в Японії судове рішення про дозвіл на виконання. Позов подається до окружного суду за загальною підсудністю боржника, а якщо такої підсудності немає, до окружного суду за місцем знаходження предмета вимоги або майна боржника, на яке може бути звернене стягнення. Японський суд не переглядає правильність іноземного рішення по суті. Позов буде відхилено, якщо не доведено, що іноземне рішення є остаточним і обов’язковим, або якщо не виконані умови визнання іноземного судового рішення.

Після набрання судовим рішенням законної сили або після отримання іншого документа, придатного до виконання, кредитору слід ініціювати примусове виконання. Право, встановлене остаточним і обов’язковим судовим рішенням або документом, що має такий самий ефект, підлягає 10-річному строку давності. На практиці виконавчу стратегію варто готувати ще до отримання документа для виконання, оскільки повернення боргу залежить не лише від наявності рішення, а й від встановлення майна боржника, на яке можна звернути стягнення в Японії.

У межах виконання вимога кредитора може бути задоволена шляхом арешту коштів, вимог до третіх осіб, рухомого майна, нерухомого майна, цінних паперів, облігацій компаній або доходу від активів боржника. Виконання щодо банківських рахунків, комерційних вимог або інших майнових прав є ефективнішим, коли кредитор може достатньо точно визначити відповідний актив боржника або третю особу, яка має зобов’язання перед боржником. Якщо кредитор не може отримати повне задоволення з відомого майна, японське право в окремих випадках передбачає процедуру розкриття майна для кредитора, який має документ для виконання щодо грошової вимоги.

Іншим передбаченим законом шляхом може бути банкрутство боржника. Кредитор може подати заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо боржник не здатний сплачувати свої борги. Якщо боржник припинив платежі, презюмується, що він не здатний сплачувати борги. Для корпоративного боржника нездатність сплачувати борги може оцінюватися разом із неплатоспроможністю, тобто станом, коли боржник не може повністю погасити свої зобов’язання за рахунок власного майна. Процедура банкрутства має значення насамперед тоді, коли звичайне виконання навряд чи забезпечить повне повернення коштів або коли активи боржника були передані до початку виконання.

Після відкриття провадження у справі про банкрутство керуючий може вимагати визнання окремих дій недійсними в інтересах конкурсної маси. Це може стосуватися дій, вчинених боржником із розумінням того, що вони завдадуть шкоди кредиторам у банкрутстві, дій, які шкодять кредиторам і були вчинені після припинення платежів або після подання заяви про банкрутство за наявності передбачених законом умов обізнаності, безоплатних дій або дій, прирівняних до безоплатних, вчинених після припинення платежів чи подання заяви або протягом шести місяців до цього моменту, дій з розпорядження майном за розумну винагороду за наявності встановлених законом умов щодо приховування або розпорядження майном, а також окремих дій щодо забезпечення або погашення боргу перед вибраними кредиторами.

Особливе значення можуть мати угоди з пов’язаними особами, оскільки японське законодавство про банкрутство передбачає презумпції обізнаності для окремих пов’язаних осіб, зокрема директорів, членів органів управління, виконавчих посадових осіб, аудиторів, ліквідаторів, осіб, які володіють більшістю голосів, материнських компаній та прирівняних до них осіб, а також родичів або осіб, які проживають разом із боржником — фізичною особою. Тому угоду потрібно оцінювати не лише за датою та вартістю, а й за особою контрагента, фінансовим станом боржника, метою передачі майна та впливом на інших кредиторів.

Право на оспорювання таких дій може бути здійснене керуючим шляхом подання позову, заявлення вимоги або висунення заперечення. Воно не може бути здійснене, якщо минуло два роки з дня відкриття провадження у справі про банкрутство, а також якщо минуло 20 років з дати дії, що підлягає оспорюванню. Якщо оспорювання є успішним, конкурсна маса відновлюється до попереднього стану, що може збільшити майно, доступне для розподілу між кредиторами та покриття витрат процедури банкрутства.

У банкрутстві юридичної особи суд також може розглядати заходи щодо відповідальності посадових осіб. Після винесення ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичної особи суд може застосувати тимчасові заходи щодо майна директорів, членів органів управління, виконавчих посадових осіб, аудиторів, ліквідаторів або прирівняних осіб, якщо це необхідно у зв’язку з вимогами про відшкодування шкоди, що ґрунтуються на їхній відповідальності. Суд також може винести рішення про оцінку відповідальності таких осіб за заявою керуючого або з власної ініціативи, і таке рішення може стати підставою для примусового виконання, якщо його не буде успішно оскаржено.

Якщо вам потрібна підтримка щодо стягнення боргу в Японії, компанія Grandliga може допомогти на всіх етапах повернення заборгованості: під час оцінки боржника і документів, підготовки законної вимоги про оплату, переговорів, вибору судової стратегії, супроводу звичайного провадження, спрощеного провадження, справи щодо дрібного позову або вимоги про оплату, визнання та виконання іноземного судового рішення, виконання щодо активів у Японії та аналізу можливостей повернення боргу через банкрутство. Відповідний шлях залежить від статусу боржника, доказів, строку позовної давності, можливості вручення документів, наявного майна та того, чи є вимога спірною.

03.10.2024

271