Стягнення боргу в Руанді

Стягнення боргу в Руанді починається з правової, фінансової та доказової оцінки боржника і вимоги кредитора. На цьому етапі важливо встановити точну правову особу боржника, вид його діяльності, місце ведення діяльності, наявне майно, банківські рахунки, поточні судові справи, відкриті виконавчі провадження, історію платежів, можливі заперечення проти боргу та документи, які підтверджують вимогу кредитора.

Для іноземного кредитора аналіз боржника в Руанді також має охоплювати місце виконання договору, місце, де мав бути здійснений платіж, наявність місцевої господарської діяльності боржника, майно на території Руанди, вимоги боржника до третіх осіб та практичну можливість виконання майбутнього судового рішення. Така оцінка допомагає визначити, чи доцільно починати справу з переговорів, одразу звертатися до суду або з першого етапу готувати справу до виконання за рахунок встановленого майна.

Якщо боржник продовжує господарську діяльність, можна встановити осіб, які приймають рішення, а документи підтверджують наявність боргу, кредитор може використати позасудовий етап перед початком судового стягнення боргу. Такий етап зазвичай включає письмову вимогу про оплату, спілкування з уповноваженими представниками боржника, уточнення суми заборгованості та переговори щодо умов врегулювання, зокрема одноразової оплати, поетапної оплати, повернення товару, зарахування зустрічних вимог, передачі боргу третій особі або іншого допустимого способу виконання зобов’язання.

Спілкування з боржником має бути впорядкованим і документально підтвердженим. Вимоги, електронне листування, ділові повідомлення, пропозиції щодо оплати, визнання боргу, заперечення боржника та часткові платежі можуть мати значення як докази на судовому або виконавчому етапі. Якщо боржник не платить, уникає контакту, без достатніх підстав заперечує борг, порушує погоджений графік оплати або починає зменшувати доступне майно, кредитор може перейти до стягнення через суд.

Перед початком дій кредитор повинен оцінити застосовний строк позовної давності. Загальне правило, збережене для питань давності, передбачає тридцятирічний строк для речових та особистих вимог, якщо до конкретної вимоги не застосовується коротший спеціальний строк. Окремі вимоги підпадають під коротші строки, зокрема п’ятирічний строк для процентів за позикою та інших платежів, що підлягають сплаті щороку або через коротші періоди, а також шестимісячні або річні строки для окремих категорій вимог. Позов, виконавча дія, формальна вимога, зроблена у юридично значимій формі, або визнання боргу боржником можуть впливати на перебіг давності. Частковий платіж, письмова обіцянка сплатити борг або заява боржника про відмову посилатися на давність мають зберігатися як частина доказової бази кредитора.

Судове стягнення боргу в Руанді починається з подання позову до компетентного суду. Вибір суду залежить від характеру вимоги, статусу боржника, суми та предмета спору, місця, пов’язаного із зобов’язанням, а також правил судової підсудності. У справі про комерційний борг кредитор повинен підготувати позов разом із договором, рахунками, доказами поставки товару або надання послуг, листуванням, визнанням боргу, розрахунком основної суми, процентів та інших заявлених сум.

Якщо позов відповідає встановленим процесуальним вимогам, компетентна судова канцелярія реєструє позов і видає повістку про виклик до суду. Строк виклику становить вісім робочих днів від дати вручення повістки до дати явки до суду. Якщо відповідач перебуває за межами території Руанди, строк становить два місяці.

У призначений день явки головний секретар передає відповідачеві матеріали, подані позивачем, і запитує відповідь протягом п’ятнадцяти днів. Головний секретар також звертається до сторін щодо можливих додаткових доказів, які можуть бути долучені до справи, та з’ясовує, чи потрібно викликати свідків або представників адвокатури. Після виконання цих формальностей головний секретар повідомляє сторони про дату розгляду справи.

У комерційних справах відповідач повинен надати свої аргументи протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання копії позовної заяви. Цей строк має значення, коли вимога кредитора ґрунтується на комерційних документах, а заперечення боржника мають бути оцінені до слухання.

У призначений день сторони зобов’язані з’явитися на засідання особисто або через своїх представників. Якщо відповідач не з’являється на перше слухання без поважної причини, позивач може клопотати про відкладення справи або про розгляд справи за відсутності відповідача. У такому разі доводи позивача розглядаються, а вимога може бути задоволена, якщо вона має достатні підстави та була подана відповідно до процедури, передбаченої законом.

Якщо після першого слухання відповідач не з’являється на наступні слухання або з’являється, але не надає пояснень, позивач повинен подати заяву про проведення слухання протягом п’ятнадцяти днів після повідомлення та попередження відповідача. Після закінчення п’ятнадцяти днів з дати повідомлення відповідача про необхідність явки позивач має клопотати про ухвалення рішення у справі.

Справа має бути розглянута протягом шести місяців з дати отримання позову судом. Якщо цей строк не дотримано, голова відповідного суду зобов’язаний письмово пояснити причини голові Верховного суду та повідомити про це сторони справи.

Після розгляду доказів і доводів сторін суд ухвалює рішення негайно або протягом одного місяця після завершення слухання.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дати ухвалення оскаржуваного рішення. Залежно від суду, який ухвалив рішення, та виду справи апеляційний шлях може охоплювати Високий суд, Високий комерційний суд або Апеляційний суд. Апеляційний суд є останнім судом апеляційного перегляду справи по суті, тоді як участь Верховного суду обмежується справами, передбаченими законом, зокрема особливою компетенцією та механізмами перегляду судових рішень.

Окрема процедура застосовується тоді, коли кредитор уже має іноземне судове рішення і хоче використати його в Руанді. Іноземні судові рішення та офіційні документи, видані іноземними посадовими особами, не підлягають безпосередньому виконанню в Руанді, доки компетентний руандійський суд не надасть їм виконавчої сили. У цивільних справах заява подається в першій інстанції до Високого суду, а в комерційних, фінансових і податкових справах — до Високого комерційного суду. Суд перевіряє відповідність іноземного рішення публічному порядку, праву Руанди та загальним принципам права, дотримання права на справедливий розгляд, остаточний характер рішення в державі його ухвалення та наявність засвідченої копії. Після визнання та надання виконавчої сили кредитор може розпочати виконання іноземного судового рішення в Руанді.

Після набрання судовим рішенням законної сили кредитор повинен ініціювати примусове виконання. Виконання в Руанді здійснюється через передбачений законом механізм виконання судових рішень і може передбачати участь професійного або непрофесійного виконавця залежно від виду виконавчої дії. Вимога кредитора може бути задоволена шляхом арешту коштів на рахунках боржника, арешту рухомого або нерухомого майна з подальшим продажем, арешту вимог боржника до третіх осіб або іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, а також арешту врожаю, якщо закон допускає такий захід.

Виконання пов’язане з електронною системою виконання виконавчих документів і типовими формами виконавчих документів. Виконавець може запитувати інформацію про майно боржника та здійснювати арешт на підставі відповідного виконавчого документа. Якщо арештовано нерухоме майно, його оцінює експерт Інституту оцінювачів нерухомого майна Руанди. Кредитор, боржник і власник майна, призначеного для продажу, мають право оскаржити оцінку протягом п’ятнадцяти днів з моменту повідомлення про звіт з оцінки, надавши зустрічну оцінку. Якщо продаж стосується нерухомого майна, повідомлення про публічний продаж розміщується в адміністративному офісі за місцем розташування майна, а арештоване нерухоме майно не може бути продане раніше ніж через сім днів після опублікування такого повідомлення.

Альтернативним або паралельним способом стягнення боргу з компанії, підприємця чи іншого боржника, який веде господарську діяльність, може бути банкрутство. Кредитор може ініціювати таку процедуру, якщо боржник не може сплачувати борги у строк їх настання в межах звичайної діяльності або якщо активи боржника менші за його зобов’язання. Такий шлях особливо важливий тоді, коли звичайне виконання за рахунок окремого майна не дає реальної можливості погасити борг, кілька кредиторів пред’являють вимоги до одного боржника або правочини боржника, вчинені до банкрутства, потребують правової оцінки.

Після відкриття неспроможності індивідуальні вимоги та виконавчі дії щодо майна боржника підпорядковуються правилам відповідної процедури. Позиція кредитора залежить від характеру вимоги, наявних забезпечень, черговості задоволення кредиторів, складу майнової маси боржника та рішень, ухвалених у межах процедури. Під час розподілу коштів закон розрізняє витрати процедури, забезпечених кредиторів, окремі вимоги працівників, вимоги щодо соціального страхування і податків, незабезпечені вимоги та інші категорії, передбачені законом.

У межах банкрутства або ліквідації, якщо майна боржника недостатньо для повного задоволення вимог кредиторів, можуть оспорюватися правочини, вчинені до відкриття процедури, якщо виконані передбачені законом умови. Ці правила мають значення, коли боржник передав майно, створив забезпечення, погасив вимоги окремих кредиторів або уклав правочини, які зменшили майно, доступне для всіх кредиторів.

До таких правочинів належать, зокрема: 1) правочин, пов’язаний з передачею майна, якщо: а) він був вчинений для погашення попередньої заборгованості; б) він був вчинений у той час, коли боржник не міг сплачувати свої борги; в) він був вчинений протягом року, що передував початку ліквідації або банкрутства; г) він дозволив контрагенту отримати в рахунок погашення боргу більше, ніж той отримав би або міг би отримати в разі ліквідації чи банкрутства боржника; 2) правочин, укладений за заниженою вартістю, якщо: а) він був укладений протягом року, що передує початку процедури неспроможності; б) вартість зустрічного надання, отриманого боржником, була значно нижчою за вартість надання контрагента; в) на момент укладення правочину боржник не міг сплачувати свої борги; г) унаслідок правочину боржник став неспроможним сплачувати свої борги; 3) правочин, що передбачає або створює обтяження будь-якого майна боржника, якщо: а) безпосередньо після його укладення боржник став неспроможним сплачувати належні борги; б) таке забезпечення замінює забезпечення, надане більш ніж за рік до початку ліквідації або банкрутства.

Особа, яка веде процедуру неспроможності, може використати передбачений законом порядок оспорювання правочину. Якщо особа, якої стосується повідомлення, не звертається до суду у встановлений строк, правочин може бути скасований. У разі скасування правочину суд або механізм процедури неспроможності може забезпечити повернення вартості до майнової маси боржника, що може покращити становище кредиторів, які беруть участь у процедурі.

Законодавство про неспроможність також дозволяє суду за певних обставин зобов’язати компанію, яка є або була пов’язаною з компанією-боржником, що ліквідується, сплатити до ліквідаційної маси всю суму вимоги або її частину. Ці правила можуть мати значення, коли майно боржника було переміщене всередині групи компаній або коли пов’язана компанія отримала вигоду від правочинів, які зменшили кошти, доступні кредиторам.

Якщо вам потрібна допомога зі стягненням боргу в Руанді, Grandliga надає правову підтримку на кожному етапі повернення заборгованості: аналізує боржника і докази, готує вимогу про оплату, веде переговори щодо врегулювання, допомагає зі зверненням до суду, супроводжує визнання та виконання іноземного судового рішення, координує виконання за рахунок майна і оцінює можливості дій у межах банкрутства. У роботі над справою враховуються наявні документи, поведінка боржника, застосовний строк позовної давності, компетентний суд і практичні перспективи повернення боргу в Руанді.

27.12.2024

185