Стягнення боргу в Індії

Процедура стягнення заборгованості в Індії починається з оцінки фінансових можливостей боржника, його сфери діяльності, історії підприємства, наявності документальних підтверджень заборгованості, поточних судових справ та розпочатих виконавчих процедур, а також можливості заперечення наявності цієї заборгованості. Цей аналіз є основою для розробки стратегії, яка використовуватиметься від імені клієнта з метою повернення боргу.

У разі відсутності поточних судових процесів проти боржника або невиконаних рішень судів щодо стягнення заборгованості та за умови активної діяльності боржника, переважним підходом стає позасудове стягнення боргу. 

Цей етап ґрунтується на активних переговорах із боржником з метою досягнення угоди щодо оплати вимог кредитора або інших варіантів врегулювання, таких як повернення товарів, передача боргу третій стороні, обмін послугами чи товарами.

Взаємодія з боржником починається з надсилання повідомлення через пошту, електронну пошту, телефон або месенджери. Цей процес включає інтенсивне спілкування з боржником з метою тиску на нього. Основним завданням є встановлення діалогу з ключовими особами, які приймають рішення з метою прискорення повернення боргу.

Середній термін позасудового стягнення становить 60 днів. Якщо цей етап не призводить до очікуваних результатів або якщо після початкового аналізу стає ясно, що він не застосовний, то слід переходити до стягнення через суд.

Строк позовної давності в Індії для вимог пов’язаних із невиконанням договірних зобов’язань та стягненням заборгованостей становить 3 роки. Відповідно до закону про позовну давність 1963 року після закінчення зазначеного терміну боргові зобов’язання вважаються погашеними і пред’явлення вимог заборонено. Разом з цим, закон 1963 допускає варіанти переривання терміну давності внаслідок часткової оплати боржником заборгованості або надання письмового документу про визнання боргу. З дати вчинення однієї з зазначених дій відлік терміну давності починається спочатку.

Законодавство Індії передбачає два основні варіанти стягнення боргу через суд: судовий позов за наказом 37 Цивільного процесуального кодексу 1908 року та цивільний позов.

Судовий позов за наказом 37 Цивільного процесуального кодексу 1908 року. Цей варіант передбачає спрощену процедуру розгляду справ пов’язаних із поверненням коштів та вирішенням спорів щодо господарських угод. Рішення приймається судом без заслуховування захисної позиції відповідача виходячи з письмових процесуальних документів. За своєю суттю такий варіант спрямований на оперативне вирішення спору з огляду на те, що відповідач не має належної матеріально-правової бази для свого захисту. Спрощена процедура застосовується лише у разі, якщо позовні вимоги ґрунтуються на таких документах, як цінні папери, письмові угоди з чітко зафіксованою сумою зобов’язань. Рішення суду є остаточним та не підлягає оскарженню за винятком випадку виявлення помилки у судовому протоколі.

Цивільний позов реалізується відповідно до наказу 4 Цивільного процесуального кодексу 1908 року для порушення справ відповідно до Закону про комерційні суди 2015 року та у загальному порядку.

Цивільний позов для порушення справ відповідно до Закону про комерційні суди 2015 року застосовується за умови, що сума вимог щодо такого спору перевищує орієнтовно 4 000 доларів.

Закон зобов’язує сторін вирішити свій спір в порядку медіації перед зверненням до суду, інакше у порушенні справи буде відмовлено. Час витрачений на медіацію на зараховується у строк позовної давності для звернення до суду. Середній термін медіації становить три місяці з можливістю пролонгації на два місяці.

Внаслідок розгляду справи суд приймає рішення. Стаття 23 Цивільного кодексу надає можливість у рішенні суду стягнути виплату відсотків на суму боргу з дати рішення до дати фактичного повернення коштів. Ставка відсотків визначається згідно з договірними умовами, а якщо в договорі не встановлено ставки, то її розмір визначається за ставкою згідно з якою, гроші надаються в борг або авансуються націоналізованими банками у зв’язку з комерційними операціями.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом шістдесяти днів з дати винесення рішення, що оскаржується. Апеляційна скарга має бути розглянута протягом шести місяців з дня її надходження до суду.

Цивільний позов у загальному порядку застосовується для решти справ з урахуванням наступних відмінностей. Строк оскарження рішення суду нижчої інстанції в апеляційному порядку становить 30 календарних днів з дня винесення рішення, оскарження рішення до Високого суду (повторна апеляція) протягом 90 днів з дня прийняття рішення. Під час подання апеляції суд вищої інстанції може призупинити дію рішення, що оскаржується, якщо про це попросить апелянт і суд визнає таке прохання обґрунтованим.

Повторна апеляція може бути подана тільки в тому випадку, якщо справа стосується істотного питання права. При цьому не допускається подання повторної апеляції, якщо предметом позову є стягнення грошей у розмірі, що не перевищує 25 000 рупій.

Остаточне рішення суду виконується судом, який ухвалив це рішення, або судом, який отримав таке рішення на виконання. Для реалізації примусового виконання слід звернутися до компетентного суду з відповідною заявою протягом 12 років з дати ухвалення рішення. До основних методів примусового виконання відносяться арешт та продаж майна боржника, продаж майна боржника без арешту, призначення керуючого майном боржника, арешт рахунків боржника та списання з них коштів, у певних випадках допускається арешт та тримання під вартою боржника до трьох місяців.

Також, якщо боржник не може погасити свою заборгованість і розмір заборгованості становить не менше 100 000 рупій, кредитор має право ініціювати процедуру банкрутства останнього. У рамках цієї процедури, за наявності відповідних підстав, законодавством передбачено можливість визнати недійсними угоди боржника, які були вчинені за заниженою вартістю, на шкоду кредитору або з використанням шахрайства. У разі успішного оскарження зазначених угод, майно яке було предметом угод підлягає поверненню боржнику. Згодом за рахунок такого майна кредитор може задовольнити свої фінансові вимоги.

Як альтернативний варіант стягнення заборгованості, у разі наявності конкретних обставин справи, слід розглянути можливість притягнення боржника до кримінальної відповідальності за злочинне зловживання довірою (стаття 406 КПК), обман (стаття 417 КПК), шахрайство та помилкове спонукання до здачі майна (стаття 42 ) та за заподіяння шкоди (стаття 426 КПК).

Якщо у вас виникли питання або вам потрібна підтримка щодо міжнародного стягнення заборгованості в Республіці Індія, наша компанія готова надати свою експертну допомогу для ефективного вирішення вашого боргового питання. Будь ласка, зв’яжіться з нами, щоб отримати додаткову інформацію та професійну підтримку наших фахівців.

21.10.2024

305