Стягнення боргу у Туреччині

Процедура стягнення боргу у Туреччині починається з правової та фінансової оцінки боржника, виду заборгованості та документів, які підтверджують вимогу кредитора. На цьому етапі важливо перевірити точну назву боржника, доступні реєстраційні дані, сферу діяльності, адресу для вручення повідомлень, можливі виконавчі провадження, поточні судові справи, ознаки наявності майна та ймовірність подання заперечень боржником. Такий аналіз допомагає визначити, чи варто кредитору починати з позасудового врегулювання, виконавчого провадження без попереднього судового рішення, судового стягнення, забезпечення майна, виконання іноземного судового рішення або заходів, пов’язаних із банкрутством.

Якщо боржник не має поточних судових справ або невиконаних судових рішень про стягнення заборгованості, і він активно займається комерційною діяльністю, то доцільно використовувати стадію позасудового повернення боргу.

Ця стадія включає активні переговори з боржником з метою досягнення угоди щодо оплати вимог кредитора або інших можливих варіантів врегулювання (наприклад, повернення товарів, передача боргу третій стороні, обмін послугами або товарами).

Взаємодія з боржником починається безпосередньо після надсилання повідомлення поштою, електронною поштою, телефоном або месенджером. Цей процес включає інтенсивне спілкування з боржником з метою здійснення постійного тиску. Головним завданням є встановлення контакту з ключовими особами, що приймають рішення, для досягнення якнайшвидшого повернення заборгованості.

Середній час неофіційного позасудового стягнення становить до 60 днів (крім випадків погодження розстрочки погашення боргу). Якщо цей етап не приносить очікуваних результатів або після початкового аналізу стає зрозумілим, що він не застосовний, слід переходити до стягнення через передбачені законодавством процедури.

Перед початком правових дій у Туреччині кредитор повинен перевірити застосовний строк позовної давності. За загальним правилом турецького зобов’язального права строк позовної давності становить 10 років, якщо спеціальна норма не передбачає інше. Для окремих вимог, зокрема деяких періодичних платежів, орендної плати, відсотків, а також вимог, що виникають з договорів доручення, посередництва, комісії або подібних правовідносин, може застосовуватися 5-річний строк позовної давності. Перебіг строку зазвичай починається з моменту, коли вимога стала належною до виконання. Сторони не можуть договором збільшити або скоротити встановлені законом строки позовної давності.

Перебіг строку позовної давності може бути перервано, якщо боржник визнає борг, сплачує відсотки, здійснює часткову оплату, надає заставу або залучає поручителя. Переривання також можливе, якщо кредитор звертається до суду чи третейського суду, ініціює виконавче провадження або заявляє вимогу у процедурі банкрутства. Після переривання строку починає обчислюватися новий строк відповідно до правил турецького зобов’язального права.

Стягнення дебіторської заборгованості у Туреччині зазвичай здійснюється двома основними правовими шляхами: через виконавче провадження без попереднього судового рішення або через виконавче провадження на підставі судового рішення. Якщо кредитор уже має іноземне судове рішення, перед зверненням до стягнення з майна боржника у Туреччині може знадобитися отримання рішення турецького суду про визнання та надання дозволу на виконання такого рішення.

Виконавче провадження без попереднього судового рішення може застосовуватися у багатьох грошових спорах, коли кредитор звертається до виконавчого органу і просить видати наказ про оплату. Цей звичайний порядок потрібно відрізняти від спеціальної центральної системи стягнення, передбаченої законом № 7155. Така система стосується насамперед грошових вимог, що виникають з договорів передплати, а також товарів або послуг, наданих споживачеві для виконання таких договорів, якщо сума відображена у рахунку. Тому звичайні комерційні борги за рахунками не слід автоматично відносити до справ, які розглядаються через цю спеціальну систему.

Наказ про оплату вручається боржнику, і боржник зазвичай має сім днів з моменту належного вручення, щоб сплатити борг або подати заперечення. Для турецьких компаній та інших осіб, на яких поширюється обов’язкове електронне вручення, повідомлення може здійснюватися через електронну систему. Якщо боржник не подає заперечення у встановлений строк, виконавче провадження може продовжуватися, а кредитор може перейти до примусових заходів стягнення.

Якщо боржник подає заперечення у строк, звичайне виконавче провадження, як правило, зупиняється. Після цього кредитор може домагатися продовження стягнення за допомогою належного правового засобу залежно від наявних доказів. На практиці це може бути позов про скасування заперечення або, якщо кредитор має документи, які відповідають вимогам виконавчого права, заява про усунення заперечення до виконавчого суду. Річний строк для подання позову про скасування заперечення потрібно відрізняти від загального строку позовної давності за основною вимогою.

Кредитор також може від початку обрати судовий шлях або перейти до судового провадження після того, як заперечення боржника зупинило звичайне стягнення. Вибір між безпосереднім виконавчим провадженням і судовим процесом залежить від виду документів, очікуваних заперечень боржника, суми вимоги, потреби у забезпеченні майна та того, чи підлягає спір обов’язковій медіації.

Якщо заперечення скасовано і встановлені законом умови виконані, кредитор може продовжити виконавче провадження та вимагати від боржника компенсацію за безпідставне заперечення боргу. Така компенсація зазвичай становить не менше ніж 20% суми, яку суд визнав обґрунтованою у спорі щодо заперечення. Подібний ризик компенсації може виникнути і для кредитора, якщо позов буде відхилено, а суд встановить, що кредитор діяв недобросовісно. Тому правило про 20% потрібно оцінювати разом із якістю доказів, розміром заявленої вимоги та змістом заперечень боржника.

Виконавче провадження на підставі судового рішення застосовується тоді, коли кредитору потрібне рішення суду, що підтверджує борг, або коли заперечення боржника робить пряме стягнення неефективним. З 2019 року обов’язкова медіація є умовою подання позову у комерційних спорах, предметом яких є грошова вимога або вимога про відшкодування. Це означає, що багато комерційних спорів про оплату спочатку повинні пройти етап медіації, перш ніж справу буде передано до компетентного господарського суду.

Якщо комерційну грошову вимогу, яка підлягає обов’язковій медіації, подано безпосередньо до суду без завершення етапу медіації, позов може бути відхилено з процесуальних підстав. Медіатор зазвичай повинен завершити процедуру протягом шести тижнів з моменту призначення, а за наявності необхідних підстав цей строк може бути продовжений максимум ще на два тижні. Якщо сторони досягнуть домовленості, документ про врегулювання може стати важливою основою для добровільного виконання або подальших виконавчих дій.

У справах, де існує ризик приховування майна, передання активів третім особам або ускладнення майбутнього виконання, кредитор може розглянути забезпечення майна боржника. За турецьким виконавчим правом кредитор незабезпеченої та належної до сплати грошової вимоги може просити забезпечення щодо рухомого майна, нерухомості, вимог до третіх осіб та інших майнових прав боржника. Якщо вимога ще не стала належною до сплати, таке забезпечення можливе лише в окремих ситуаціях, зокрема коли боржник не має визначеного місця проживання або вчиняє дії для приховування майна, відчуження активів чи ухилення від виконання зобов’язання. Цей інструмент особливо важливий у транскордонних справах, коли затримка може зменшити практичну цінність майбутнього рішення суду або виконавчого провадження.

Судовий процес відбувається шляхом розгляду справи із викликом сторін для заслуховування їхніх позицій. Закон не встановлює єдиного строку розгляду кожної боргової справи, але суд має уникати непотрібних затримок і надмірного процесуального навантаження для сторін. На практиці тривалість розгляду залежить від завантаженості суду, складності доказів, поведінки сторін та необхідності додаткових процесуальних дій. Після розгляду справи суд ухвалює мотивоване рішення. Для цілей стягнення важливо відрізняти рішення суду першої інстанції від рішення, яке набрало остаточної сили та може бути підставою для подальшого виконання.

Сторона, яка не погоджується з рішенням суду першої інстанції, зазвичай може подати апеляційну скаргу протягом двох тижнів з моменту належного вручення мотивованого рішення. Подання апеляційної скарги не завжди означає, що виконання буде неможливим у кожній справі. Вплив апеляції на виконання рішення та можливість зупинення виконання залежать від виду рішення, стадії провадження і наявності забезпечення. Закон не встановлює одного універсального строку розгляду справи судом другої інстанції.

Рішення суду другої інстанції може бути оскаржене до суду касаційної інстанції, якщо виконані встановлені законом умови. У 2026 році грошовий поріг касаційного оскарження у цивільних справах становить 682 000 турецьких лір. Якщо вартість вимоги нижча за застосовний поріг або відповідна категорія справ є остаточною за законом, касаційне оскарження може бути недоступним.

Якщо кредитор уже має іноземне судове рішення, воно зазвичай не може бути безпосередньо виконане щодо майна боржника у Туреччині без рішення турецького суду про надання дозволу на виконання. Згідно із законом № 5718 про міжнародне приватне і процесуальне право остаточні іноземні рішення у цивільних справах можуть бути виконані у Туреччині після ухвалення відповідного рішення компетентним турецьким судом. До заяви потрібно додати іноземне судове рішення, підтвердження його остаточності за правом держави ухвалення та засвідчений переклад. Турецький суд перевіряє встановлені законом умови виконання, зокрема взаємність, остаточність рішення, належне повідомлення і право на захист, відсутність порушення виключної компетенції турецьких судів та відповідність турецькому публічному порядку.

Після отримання судового рішення або рішення турецького суду про виконання іноземного рішення, якщо боржник не виконує зобов’язання добровільно, кредитор може розпочати виконавче провадження на підставі рішення. Виконавчий орган вручає боржнику наказ про виконання. У справах про грошові вимоги боржник зазвичай має сім днів для сплати суми, зазначеної в наказі, або для вчинення доступних правових дій, зокрема надання забезпечення, якщо у конкретній справі заявляється вимога про зупинення виконання.

Якщо боржник не сплачує борг у встановлений строк і не отримує чинного зупинення виконання, кредитор може вимагати примусового виконання щодо майна боржника. Таке виконання може охоплювати арешт банківських рахунків, вимог до третіх осіб, рухомого майна, нерухомості та інших майнових прав з подальшим продажем або іншими діями, необхідними для задоволення вимоги кредитора.

На стадії виконання також важливо перевірити, чи передавав боржник майно третім особам з метою зменшити шанси кредитора на стягнення. Якщо боржник вчинив дії, спрямовані на порушення прав кредиторів, турецьке право може дозволяти оскарження таких розпоряджень і застосування заходів, які відновлюють практичну можливість виконання за рахунок переданого майна або його вартості.

Якщо кредитором є іноземна компанія або іноземна фізична особа, турецьке право може вимагати внесення застави для покриття витрат провадження та можливих збитків іншої сторони. Розмір застави визначається компетентним судом або органом у конкретній справі. Для практичного планування бюджету 25% від суми вимоги може використовуватися як обережний орієнтир, але це не слід подавати як фіксовану законодавчу ставку. Іноземний кредитор може бути звільнений від застави на підставі принципу взаємності або застосовної міжнародної угоди, зокрема Гаазької конвенції про цивільний процес 1954 року, якщо її умови виконані.

За актуальною таблицею стану Гаазької конвенції про цивільний процес 1954 року ця конвенція має 49 договірних сторін. Туреччина є стороною цієї конвенції. Прикладами держав, на які поширюється конвенція, є Іспанія, Німеччина, Португалія, Франція, Італія, Польща, Україна, Казахстан, Узбекистан, Японія, Швейцарія, Швеція, Нідерланди, Австрія, Бельгія, Румунія, Чехія та Словаччина. Звільнення від застави потрібно оцінювати з урахуванням актуального статусу конвенції, застосовних двосторонніх угод та практики взаємності.

Якщо звичайне виконавче провадження або виконання на підставі судового рішення не призводить до повернення боргу, кредитор може розглянути процедуру банкрутства, але цей шлях не підходить для кожного боржника. У Туреччині банкрутство насамперед має значення щодо підприємців, торговельних компаній та інших осіб, які підлягають банкрутству відповідно до комерційного і виконавчого права. Для фізичних осіб, які не здійснюють підприємницьку діяльність, зазвичай більш доречним є стягнення з майна.

Відповідальність учасників, акціонерів, керівників або осіб, які здійснюють управління компанією, за борги компанії у Туреччині залежить від організаційно-правової форми боржника, характеру боргу та ролі відповідної особи в управлінні. Для приватних комерційних боргів загальне правило щодо товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств полягає в тому, що за борг відповідає сама компанія власним майном, а пряме стягнення з учасників або акціонерів є обмеженим. Ширша особиста відповідальність може виникати в окремих випадках, особливо щодо певних публічних боргів або тоді, коли особа має окрему законодавчу чи договірну відповідальність.

З цієї причини у справах про приватні комерційні борги практичний акцент часто робиться на майні компанії-боржника, її вимогах до третіх осіб, банківських рахунках, нерухомості, рухомому майні та діях, які могли бути вчинені для виведення активів за межі досяжності кредиторів. Якщо у боржника немає майна, на яке можна звернути стягнення, кредитор повинен оцінити, чи може процедура банкрутства, забезпечення майна, оскарження підозрілих розпоряджень або виконання іноземного судового рішення у Туреччині покращити позицію щодо повернення боргу.

Якщо вам потрібна підтримка щодо міжнародного стягнення боргу у Туреччині, наша компанія може допомогти з аналізом документів, оцінкою боржника, вибором належного способу повернення боргу, координацією з турецькими юристами та діями, пов’язаними з виконанням. Стратегія повинна враховувати статус боржника, наявні докази, строк позовної давності, майно, можливі заперечення та те, чи потребує справа медіації, судового провадження, виконавчого провадження без попереднього судового рішення, виконання іноземного судового рішення або заходів, пов’язаних із банкрутством.

06.02.2022

594