Вирішення спорів у міжнародному арбітражі

Міжнародний арбітраж є одним із найпоширеніших механізмів вирішення транскордонних комерційних спорів. Завдяки гнучкості, нейтральності, конфіденційності та можливості обирати арбітрів із відповідним досвідом цей механізм дозволяє компаніям з різних країн вирішувати спори поза звичайним розглядом справи по суті в національному суді. Водночас ефективність арбітражу залежить від змісту арбітражної угоди, обраного регламенту, місця арбітражу, складності спору, поведінки сторін, а також подальшого визнання та виконання арбітражного рішення.

Що таке міжнародний арбітраж?

Міжнародний арбітраж — це вирішення спорів між сторонами з різних країн незалежним арбітражним судом або арбітражною установою. Сторони заздалегідь погоджуються передати спір на розгляд арбітражу і, як правило, не звертатися з тим самим спором до державного суду для вирішення справи по суті. Водночас це не означає повного виключення державних судів, оскільки вони можуть брати участь у діях, що підтримують арбітраж, розглядати заяви про забезпечувальні заходи, перевіряти питання оскарження рішення або вести провадження щодо його визнання та виконання.

Для використання міжнародного арбітражу сторонам необхідно укласти арбітражну угоду або включити до договору арбітражне застереження, в якому визначається відповідний міжнародний комерційний арбітраж для розгляду майбутнього потенційного спору між сторонами.

Переваги та недоліки міжнародного арбітражу

Однією з основних переваг міжнародного арбітражу є швидкість та конфіденційність розгляду спору. У порівнянні з національним судовим процесом арбітраж займає значно менше часу, оскільки його рішення, в більшості випадків, є остаточними і не підлягають оскарженню в апеляційному та касаційному порядку.

У той же час, як показує практика, арбітражна процедура не завжди може бути швидше за національну. Зокрема, це стосується випадків, коли місце арбітражу перебуває у країні позивача, а відповідач не бере участі у процесі або не забезпечив явку свого арбітражного адвоката. Ця обставина тягне за собою більш тривалі перерви між судовими засіданнями з метою дотримання вимог щодо належного повідомлення відповідача про судові заходи або відправлення процесуальних документів, що надійшли від позивача.

Якщо сума спору є незначною або спір не є складним, національні суди іноді можуть розглядати такі справи у спрощеному або прискореному порядку. В арбітражі наявність спрощеної чи прискореної процедури залежить від обраного арбітражного регламенту та домовленості сторін. Сучасні арбітражні регламенти дедалі частіше передбачають такі механізми: наприклад, регламент арбітражу Міжнародної торгової палати може передбачати прискорений порядок у справах, які відповідають установленим умовам, а регламент арбітражу Комісії Організації Об’єднаних Націй з права міжнародної торгівлі містить окремі правила прискореного провадження, що застосовуються тоді, коли сторони прямо погодилися на їх застосування.

Більше того, швидкий розгляд спору в арбітражі не завжди означає швидке завершення процедури в цілому. У разі, якщо відповідач добровільно не виконує арбітражне рішення, позивачу належить реалізувати окремий судовий процес у національному суді за місцезнаходженням відповідача щодо визнання арбітражного рішення та отримання дозволу на його примусове виконання в країні відповідача.

Визнання та виконання іноземних арбітражних рішень полегшує Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, яка має понад 170 сторін. За Конвенцією арбітражні рішення загалом мають визнаватися обов’язковими та виконуватися відповідно до процесуальних правил держави, у якій вимагається виконання. Водночас у визнанні та виконанні може бути відмовлено в обмежених випадках, зокрема якщо арбітражна угода є недійсною, сторону не було належно повідомлено, сторона не могла подати свої пояснення, арбітражний суд вийшов за межі переданого йому спору, склад арбітражного суду або процедура були неправильними, рішення було скасоване чи зупинене в місці арбітражу, спір не може розглядатися в арбітражі або виконання рішення суперечить публічному порядку.

На стадії визнання та виконання відповідач може намагатися заперечити проти виконання рішення, посилаючись на підстави, дозволені Нью-Йоркською конвенцією або процесуальним правом держави, у якій ведеться провадження. Саме тому кредитору варто готувати арбітражну справу з урахуванням подальшого виконання рішення вже з самого початку: арбітражна угода, повідомлення про провадження, склад арбітражного суду, межі вимог і форма рішення можуть мати значення тоді, коли рішення буде подано до виконання.

Для судових рішень національних судів ситуація є іншою. Якщо судове рішення виконується в тій самій державі, воно зазвичай підлягає виконанню після набрання законної сили або після видачі відповідного виконавчого документа за національними процесуальними правилами. Якщо ж таке судове рішення потрібно виконати за кордоном, окрема процедура визнання та виконання все одно може бути необхідною залежно від відповідного міжнародного договору, регіонального правового режиму або національного права держави, у якій вимагається виконання.

Такі обставини дозволяють зробити висновок, що арбітражна процедура може займати більше часу, ніж національна судова процедура і при цьому складатися з двох незалежних процесуальних стадій.

Щодо конфіденційності арбітражної процедури, то тут також одночасно є показник переваги та недоліку. З одного боку, арбітражні інститути забезпечують високий рівень конфіденційності, що дозволяє сторонам приховати від громадськості комерційну та ділову складову їхніх взаємин. З іншого боку, під час укладання угоди сторони позбавлені можливості перевірити історичну надійність свого майбутнього контрагента з урахуванням аналізу подібних справ, оскільки арбітражні рішення приховані.

До переваг міжнародного комерційного арбітражу слід також віднести можливість вибору арбітра чи арбітрів для розгляду спору з урахуванням їх вузькоспеціалізованої компетентності і специфіки конфліктного спору.

Додатковою перевагою арбітражу є право сторін вибирати мову арбітражного розгляду. У цьому випадку слід розуміти, що якщо мова розгляду відрізняється від національної мови відповідача, то в процесі визнання арбітражного рішення це спричинить для кредитора додаткові витрати на переклад процесуальних документів для національного суду боржника.

Одним із недоліків арбітражу є ризик несистемності рішень, оскільки вони можуть ґрунтуватися на особистому баченні арбітрів, а не на загальноприйнятих правових засадах. Тому поєднання цієї обставини з тим, що рішення арбітражного центру є остаточним і не підлягає оскарженню, створює ризик того, що сторона справи, яка прогнозує свою позицію на базі судової практики загальних судів, що склалася, за фактом отримує остаточне рішення, прийняте на базі особистої позиції арбітрів, яка може кардинально відрізнятися від судової практики національних судів, що склалася.

Хоча з іншого боку, самостійні підходи арбітра до правозастосування можуть мати і позитивні наслідки залежно від позиції сторони, оскільки не завжди усталена практика національних судів враховує конкретні особливості суперечки та призводить до справедливого вирішення.

Ключовим недоліком міжнародного арбітражу є вартість арбітражних і реєстраційних зборів, які можуть бути значно вищими за судові збори в національному провадженні, особливо у складних спорах або справах із великою сумою вимог. Водночас ця тенденція не є однаковою для всіх арбітражних установ. Також слід враховувати, що вартість правової допомоги в арбітражних справах, особливо за участю вузькоспеціалізованих юристів, часто є вищою за вартість представництва у звичайному провадженні перед національним судом.

Додатковим недоліком арбітражної процедури є неможливість реалізації забезпечувальних заходів (наприклад, заборона вчинення певних дій, арешт рахунків та активів боржника) безпосередньо в такому арбітражі. Такі дії слід здійснювати у національному суді за місцезнаходженням відповідача та за умови, що національне законодавство боржника передбачає можливість реалізації забезпечувальних заходів у той час, коли суперечка розглядається у міжнародному комерційному арбітражі. Ця ситуація ускладнює процес загалом і, по суті, змушує кредитора ініціювати додатковий судовий процес у країні відповідача та нести додаткові витрати на реалізацію такого заходу.

Наприкінці слід зазначити, що незважаючи на досить суттєвий перелік недоліків, міжнародний комерційний арбітраж є ефективним інструментом для вирішення комерційних суперечок між сторонами з різних країн. Завдяки своїй нейтральності, гнучкості та можливості забезпечити конфіденційність, арбітраж стає дедалі популярнішим серед міжнародних компаній. Однак необхідно уважно підходити до вибору місця знаходження арбітражного інституту, арбітрів та процедур, щоб забезпечити швидке та справедливе вирішення спору.

Міжнародна юридична фірма Грандліга спеціалізується на веденні справ у міжнародних арбітражних установах, бере участь у міжнародних юридичних асоціаціях і співпрацює з арбітражними юристами в різних юрисдикціях. Завдяки цьому клієнт може отримати скоординовану підтримку в міжнародному спорі в одному місці, зокрема ведення арбітражної справи, підготовку заяв про забезпечувальні заходи до національних судів, визнання та виконання арбітражного рішення в державі, де перебуває боржник або його майно, а також практичний супровід на етапі виконання.

Якщо у Вас виникли питання або необхідна допомога в міжнародному арбітражі, звертайтесь до нас для обговорення вашої справи.

19.01.2025

687