Стягнення боргу в Німеччині

Процедура стягнення боргу в Німеччини починається з проведення оцінки платоспроможності боржника, його сфери діяльності, історії підприємства, наявності документальних доказів боргу, поточних судових справ та виконавчих процедур, і навіть можливості оскарження боргу. Така оцінка визначає стратегію, яка буде використана від імені клієнта у процесі стягнення коштів.

Якщо боржник не має поточних судових справ або невиконаних судових рішень про стягнення заборгованості, і він активно займається комерційною діяльністю, то доцільно використовувати стадію позасудового повернення боргу.

Ця стадія включає активні переговори з боржником з метою досягнення угоди щодо оплати вимог кредитора або інших можливих варіантів врегулювання (наприклад, повернення товарів, передача боргу третій стороні, обмін послугами або товарами).

Взаємодія з боржником починається після надсилання підтверджуваної вимоги про оплату поштою, електронною поштою або іншим належним каналом зв’язку. На цьому етапі метою є не формальний тиск, а законна досудова комунікація, під час якої боржнику чітко роз’яснюються сума боргу, строк оплати, наявні докази та можливі наслідки несплати. Головне завдання — встановити контакт із ключовими особами, які приймають рішення, і знайти реалістичне рішення: оплату, розстрочку, повернення товару, відступлення вимоги або мирову угоду.

Середній час неофіційного позасудового стягнення становить до 60 днів (крім випадків узгодження розстрочки погашення боргу). Якщо цей етап не приносить очікуваних результатів або після початкового аналізу стає зрозумілим, що він не застосовний, слід переходити до стягнення через суд.

Перед ініціюванням судового стягнення необхідно перевірити позовну давність. Для багатьох цивільно-правових грошових вимог у Німеччині застосовується звичайний строк давності три роки. Як правило, цей строк починається із закінчення року, в якому виникла вимога і в якому кредитор дізнався або без грубої необережності мав дізнатися про обставини, що обґрунтовують вимогу, а також про особу боржника. Після закінчення строку давності борг не зникає автоматично, але боржник може відмовитися від оплати, якщо посилається на пропуск строку. Домовленості сторін щодо строків давності не є повністю забороненими, але мають відповідати межам, установленим законодавством Німеччини.

Строк може почати спливати заново, якщо боржник визнає борг перед кредитором, наприклад шляхом часткової оплати, сплати процентів, надання забезпечення або заяви, яка підтверджує існування зобов’язання. Тому кредитору важливо зберігати докази часткових платежів, письмового визнання боргу, графіків оплати, листування та інших повідомлень, які можуть підтвердити визнання заборгованості.

Для практичного стягнення також важливо визначити, чи перебуває боржник уже у простроченні оплати. У Німеччині боржник зазвичай вважається таким, що прострочив виконання, після отримання вимоги про оплату вже належного до сплати боргу; в окремих випадках прострочення може настати і без додаткової вимоги, наприклад якщо дата оплати була чітко визначена. З моменту прострочення кредитор може вимагати проценти за прострочення. У комерційних відносинах, де боржник не є споживачем, законна ставка процентів за прострочення для грошових вимог становить дев’ять процентних пунктів понад базову ставку, яку публікує центральний банк Німеччини. З 1 січня 2026 року така базова ставка становить 1,27 %.

За комерційними боргами кредитору слід розраховувати не лише основну суму, а й проценти, договірні додаткові вимоги, підтверджені витрати на стягнення та, за наявності підстав, фіксовану компенсацію 40 євро за прострочення, якщо боржник не є споживачем. Для подальшого судового стягнення необхідно зберегти рахунок, договір, документи про поставку або приймання, листування, вимогу про оплату, розрахунок процентів і докази часткової оплати або визнання заборгованості.

Законодавство Німеччини передбачає судове стягнення боргу у вигляді загального судового розгляду, документальної процедури та процедури видачі платіжного доручення.

Загальний судовий розгляд здійснюється шляхом подання письмової заяви, після чого суд приймає рішення про порушення справи та проводить підготовку до основного слухання. Прийнявши позов до розгляду, суд негайно надсилає його відповідачу та встановлює відповідачу строк для відповіді на позов. Суд має забезпечити мирне вирішення правової суперечки чи окремих спірних питань у кожній ситуації судочинства. Усному слуханню передує примирливе слухання з метою мирного врегулювання правової суперечки, крім випадків, коли спроба досягнення угоди вже мала місце на стадії досудового врегулювання чи примирливе слухання є явно безнадійним. У ході примирливого слухання суд зобов’язаний обговорити зі сторонами факти та стан спору, вільно оцінивши всі обставини та за необхідності поставити запитання. Виступаючі сторони мають бути заслухані особисто. Якщо сторона не прийшла на примирливе слухання або якщо примирливе слухання виявилося без успішним, суд негайно повинен призначити усне слухання (проміжне або основне).

Як правило, суд приймає рішення після обговорення сторонами спору в суді. За згодою сторін, яка може бути відкликана лише у разі суттєвої зміни процесуальної ситуації, суд може ухвалити рішення без усного слухання. Рішення без усного слухання є неприпустимим, якщо з моменту досягнення угоди сторонами пройшло більше трьох місяців. Після закінчення основного слухання суд приймає рішення, яке набуває чинності остаточного, після закінчення строку на його оскарження.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржене сторонами протягом одного місяця. Строк починається з моменту вручення рішення, складеного в повній формі, але в будь-якому разі не пізніше ніж через п’ять місяців після його проголошення. Оскарження допускається, якщо вартість предмета оскарження перевищує 1 000 євро або якщо суд першої інстанції прямо допустив оскарження у своєму рішенні. Таке оскарження дає можливість суду вищої інстанції перевірити спірне рішення.

Після розгляду скарги суд другої інстанції ухвалює рішення або, у передбачених законом випадках, постанову. На рішення суду другої інстанції не подається повторна звичайна апеляція. Подальший перегляд у Федеральному верховному суді Німеччини можливий лише тоді, коли такий перегляд був допущений або коли виконані встановлені законом умови для подальшої перевірки.

Такий перегляд має бути ініційований протягом одного місяця з моменту вручення повного рішення суду другої інстанції, але не пізніше ніж через п’ять місяців після його проголошення. На цій стадії Федеральний верховний суд Німеччини переважно перевіряє питання права, а не проводить нову повну оцінку всіх фактичних обставин справи.

Подання скарги не завжди означає, що рішення не може бути виконане. Багато судових рішень можуть бути тимчасово виконуваними до остаточного набрання законної сили, у деяких випадках із наданням забезпечення. Тому у спорах про стягнення боргу необхідно оцінювати, чи може відповідний документ уже виконуватися тимчасово та які заходи захисту або забезпечення важливі для кожної сторони.

Процедура документального процесу застосовується для вимог про виплату певної суми грошей або постачання певної кількості інших взаємозамінних предметів або цінних паперів, за умови, що всі факти, необхідні для обґрунтування вимоги, можуть бути підтверджені документами. Позовна заява має містити відомості про бажання позивача розглядати справу у документальному процесі. Позивач може, без згоди відповідача, відмовитися від документального процесу до закінчення усного слухання і в такому разі юридична суперечка залишається на розгляді у загальному порядку.

Національна процедура платіжного доручення у Німеччині застосовується переважно до грошових вимог у євро, строк оплати за якими вже настав, коли кредитор хоче швидко отримати виконавчий документ і не бажає одразу починати повний спірний судовий процес. У цій процедурі суд не проводить повної перевірки матеріальної обґрунтованості боргу, однак заява має відповідати формальним вимогам. Після видачі та вручення платіжного доручення боржник має два тижні, щоб оплатити борг або подати заперечення.

Якщо кредитор перебуває за межами Німеччини, компетентним судом для такої процедури є районний суд Берлін-Веддінг, який розглядає відповідні заяви іноземних кредиторів. Це особливо важливо для іноземного кредитора, оскільки подання заяви до неналежного суду може призвести до втрати часу.

Якщо боржник подає заперечення в установлений строк, спрощена процедура припиняється. Якщо кредитор бажає продовжити стягнення, справа має перейти до звичайного цивільного судочинства, де потрібно обґрунтувати вимогу, подати докази та врахувати судові витрати.

Якщо боржник не оплачує борг і не подає заперечення протягом двох тижнів, кредитор може подати заяву про видачу виконавчого платіжного доручення. Таку заяву, як правило, подають після закінчення двох тижнів із моменту вручення платіжного доручення та протягом шести місяців після такого вручення. Проти виконавчого платіжного доручення боржник може подати заперечення протягом двох тижнів після його вручення. Якщо заперечення не подано, виконавче платіжне доручення стає підставою для примусового виконання.

Європейська процедура платіжного доручення застосовується до транскордонних цивільних і комерційних справ у межах Європейського Союзу, крім Данії, коли стягується визначена грошова сума, строк оплати якої настав. Загального обмеження 5 000 євро для цієї процедури немає; такий ліміт стосується іншої європейської процедури. Заява подається за встановленою формою та має містити відомості про сторони, суму вимоги, проценти, витрати, підставу вимоги, докази, компетенцію суду та транскордонний характер справи.

Після вручення європейського платіжного доручення боржник має 30 днів для подання заперечення. Для заперечення достатньо оспорити вимогу; детальне обґрунтування причин не вимагається. Якщо заперечення подано вчасно, європейська процедура платіжного доручення припиняється, а справа, як правило, продовжується у звичайному цивільному порядку, якщо заявник не просив не передавати справу в такий порядок.

Якщо боржник не подає заперечення, європейське платіжне доручення оголошується таким, що підлягає виконанню. Після цього воно може виконуватися в інших державах Європейського Союзу, крім Данії, без окремої процедури оголошення виконуваним.

Для початку примусового виконання в Німеччині кредитору потрібен виконавчий документ. Виконавче платіжне доручення виникає в межах процедури платіжного доручення; після звичайного спірного судового процесу підставою зазвичай є судове рішення або інший виконавчий документ. Залежно від виду документа також можуть мати значення виконавча відмітка та вручення документа боржнику. Лише після дотримання цих вимог можна починати конкретні заходи щодо майна боржника.

У межах примусового виконання можуть застосовуватися різні заходи залежно від виду активу: арешт банківських рахунків та інших грошових вимог, арешт рухомого майна, отримання майнової декларації боржника, звернення стягнення на заробіток, реалізація майна та заходи щодо нерухомості. Не всі заходи здійснюються одним і тим самим органом. В окремих випадках бере участь судовий виконавець, а під час арешту грошових вимог, рахунків та частини інших заходів зазвичай компетентним є суд виконання. Для іноземного кредитора особливо важливо заздалегідь зібрати відомості про банківські рахунки, контрагентів, комерційну адресу, майно, вимоги боржника до третіх осіб та платежі, які мають надійти боржнику.

Якщо кредитор уже має іноземне судове рішення, порядок його виконання в Німеччині залежить від держави, у якій воно було ухвалене. Рішення, ухвалені в державі Європейського Союзу у цивільних і комерційних справах, як правило, визнаються без окремої процедури визнання; рішення, яке підлягає виконанню в одній державі Європейського Союзу, може виконуватися в іншій державі без окремого оголошення виконуваним. Якщо рішення ухвалене в державі, яка не входить до Європейського Союзу, необхідно визначити, чи застосовується міжнародний договір, або чи визнання та виконання мають здійснюватися за німецькими правилами щодо іноземних судових рішень. На практиці важливими є засвідчена копія рішення, підтвердження набрання чинності або виконуваності, переклади та документи, що підтверджують вручення судових матеріалів боржнику.

Якщо боржник має ознаки неплатоспроможності або надмірної заборгованості, кредитору слід оцінити, чи може поряд з індивідуальним примусовим виконанням бути актуальною процедура банкрутства. Заява кредитора про відкриття такої процедури є допустимою, якщо кредитор має правовий інтерес у її відкритті та може достатньо підтвердити як свою вимогу, так і підставу для банкрутства. На практиці слід зберігати прострочені рахунки, договори, вимоги про оплату, спроби виконання, повернені платежі, невиконані обіцянки оплатити борг та інші докази нестачі ліквідності.

Неплатоспроможність означає, що боржник не здатний виконувати належні до сплати платіжні зобов’язання. Для юридичних осіб також може мати значення надмірна заборгованість, коли майно боржника не покриває наявні зобов’язання, якщо тільки продовження діяльності з урахуванням обставин не є переважно ймовірним. Для кредитора ця різниця важлива, оскільки неплатоспроможність, загроза неплатоспроможності та надмірна заборгованість можуть впливати на стратегію, переговори, заходи виконання та ризики повернення коштів.

У процедурі банкрутства також потрібно враховувати ризик оскарження попередніх дій. Дії та угоди, вчинені до відкриття процедури, можуть бути оскаржені, якщо вони завдали шкоди сукупності кредиторів і виконані встановлені законом умови. Таке оскарження спрямоване не на покарання окремого кредитора, а на відновлення конкурсної маси, якщо передання майна або платежі зменшили майно, доступне для всіх кредиторів. У деяких випадках платіж, отриманий кредитором до відкриття процедури, може бути перевірений і згодом витребуваний назад.

До практичних ризиків належать безоплатне передання майна, платежі пов’язаним особам, пізнє надання забезпечення, вибіркові платежі незадовго до подання заяви про банкрутство та дії, вчинені з наміром завдати шкоди кредиторам. Тому якщо боржник уже перебуває у кризовому стані, угоди про оплату, нові забезпечення, часткові платежі та мирові угоди слід оцінювати не лише з погляду стягнення, а й з урахуванням ризику оскарження в банкрутстві.

Якщо вам потрібна підтримка щодо міжнародного стягнення боргу в Німеччині, ранній правовий аналіз допомагає обрати належну стратегію: досудові переговори, процедуру платіжного доручення, судовий позов, примусове виконання, перевірку іноземного судового рішення або заходи, пов’язані з банкрутством боржника. Стратегія має враховувати докази боргу, позовну давність, прострочення оплати, майновий стан боржника та доцільність швидкого отримання виконавчого документа або початку повного спірного судового процесу.

24.07.2024

533