Стягнення боргу в Канаді

Процес стягнення боргу в Канаді починається з аналізу платоспроможності боржника, його сфери діяльності, історії його корпорації, доказів, що підтверджують заборгованість, наявності поточних судових справ та відкритих виконавчих процедур, а також ймовірності оскарження боргу. Цей аналіз визначає стратегію, яка буде використана від імені клієнта у процесі стягнення боргу.

Оскільки Канада має федеральну правову систему, стратегія стягнення боргу повинна також враховувати відповідну провінцію або територію, компетентний суд, місцезнаходження майна боржника в Канаді, а також те, чи підпадає справа під федеральну або провінційну юрисдикцію. У багатьох спорах щодо комерційної заборгованості процесуальні правила, строки позовної давності та способи примусового виконання залежать від провінції або території, пов’язаної з вимогою, тоді як процедура у Федеральному суді застосовується лише у справах, що належать до його компетенції.

Якщо щодо боржника немає поточних судових справ чи невиконаних рішень судів про стягнення боргу, і він веде активну діяльність, то доцільно використовувати стадію досудового стягнення боргу.

Ця стадія ґрунтується на інтенсивних переговорах з дебітором з метою досягнення згоди щодо оплати вимог кредитора або інших варіантів врегулювання (наприклад, повернення товарів, переуступка боргу третій особі, взаємний обмін послугами чи товарами).

Взаємодія з боржником може починатися після надсилання офіційного повідомлення поштою, електронною поштою, телефоном або іншими доступними каналами зв’язку. Цей етап може включати інтенсивну, але законну комунікацію з боржником, спрямовану на встановлення контакту з особами, які приймають рішення, а також на обговорення оплати, мирового врегулювання або реструктуризації заборгованості. Водночас дії зі стягнення не повинні містити переслідування, введення в оману, погроз, образливих висловлювань або надмірного чи необґрунтованого тиску, особливо якщо застосовуються правила щодо стягнення споживчої заборгованості або провінційне регулювання.

Середній строк досудового стягнення може становити до 60 днів, крім випадків, коли з боржником погоджено розстрочку погашення боргу або інший варіант врегулювання. Такий строк слід розглядати як практичну оцінку, а не як обов’язковий законодавчий строк для кожної справи. Якщо досудове стягнення не дає очікуваного результату або первинний аналіз показує, що переговори не є доцільною стратегією, кредитору слід розглянути судове стягнення до спливу відповідного строку позовної давності.

Перед зверненням до суду кредитору слід визначити застосовний строк позовної давності. У Канаді строки позовної давності за борговими вимогами зазвичай залежать від провінції або території, пов’язаної з вимогою, виду зобов’язання та відповідної судової процедури. Канадський закон про федеральні суди передбачає окреме шестирічне правило для проваджень у Федеральному апеляційному суді або Федеральному суді, якщо підстава вимоги виникла інакше, ніж у провінції, але це не слід вважати універсальним строком позовної давності для всіх боргових вимог у Канаді. На рівні провінцій і територій строки позовної давності можуть відрізнятися і переважно становлять від 2 до 6 років. Наприклад, в Онтаріо, Альберті, Новій Шотландії, Британській Колумбії, Нью-Брансвіку, Саскачевані – 2 роки, у Квебеку – 3 роки, у Манітобі, Нунавуті, Юконі, Ньюфаундленді та Лабрадорі, на Острові Принца Едуарда і в Північно-Західних територіях – 6 років.

Якщо застосовний строк позовної давності сплив, вимога може вважатися такою, що заявлена із пропуском строку, а боржник може посилатися на заперечення щодо позовної давності. Частковий платіж за боргом, письмове визнання заборгованості, обіцянка сплатити борг або погоджений графік погашення можуть впливати на перебіг строку позовної давності, але правовий наслідок залежить від застосовного права провінції або території та форми такого визнання. Тому перед поданням позову важливо перевірити не лише календарний строк, а й документи та дії боржника, які могли поновити або змінити аналіз позовної давності.

У транскордонному стягненні боргу кредитор може вже мати судове рішення, ухвалене за межами Канади. У такій ситуації практична мета не завжди полягає у повторному зверненні з позовом щодо первинного боргу, а в тому, щоб визначити, чи може іноземне судове рішення бути визнане та виконане щодо майна, розташованого в Канаді. Канадські суди оцінюють іноземні судові рішення за правилами колізійного права, зокрема з урахуванням того, чи мав іноземний суд реальний і істотний зв’язок зі спором або з відповідачем, а також чи існують визнані підстави для відмови у виконанні.

Перед початком виконавчих дій у Канаді іноземне судове рішення слід окремо проаналізувати. Кредитору потрібно перевірити, чи є рішення остаточним і таким, що підлягає виконанню, чи був боржник належним чином повідомлений про іноземне провадження, чи мав іноземний суд юрисдикцію, чи може визнання бути оскаржене через шахрайство, порушення засад справедливого судового розгляду або суперечність публічному порядку, а також де розташоване майно боржника. Провадження щодо визнання та виконання рішення зазвичай пов’язане з провінцією, у якій має здійснюватися виконання, тому вибір належної канадської юрисдикції є практичною частиною стратегії повернення боргу.

Судове стягнення боргу в Канаді зазвичай починається з подання позовної заяви або іншого документа, що відкриває провадження, до компетентного суду. Точна форма документа, спосіб вручення та процесуальні строки залежать від суду, а також від провінції або території. Якщо застосовується процедура у Федеральному суді, провадження може бути розпочате позовною заявою, яка має містити істотні факти, на яких ґрунтується вимога, без детального викладення доказів, якими ці факти мають підтверджуватися.

Якщо боржник оспорює вимогу, він може бути зобов’язаний подати та вручити відзив на позов або інший захисний документ у строк, визначений застосовними процесуальними правилами. За правилами федерального судочинства Канади відповідач, якому позов вручено в Канаді або США, як правило, має 30 днів для подання та вручення відзиву на позов, а відповідач, якому позов вручено за межами Канади і США, як правило, має 60 днів. Ці строки слід щоразу перевіряти за правилами суду, який розглядає конкретну справу.

Якщо відповідні правила дозволяють або вимагають подання репліки, кредитор може подати відповідь на позицію захисту боржника у строк, визначений належними процесуальними правилами. За правилами федерального судочинства Канади відповідь позивача на відзив має бути вручена та подана протягом 10 днів після вручення відзиву.

Якщо відповідач не подає і не вручає відзив на позов або інший обов’язковий захисний документ у встановлений строк, кредитор може звернутися до суду з проханням ухвалити заочне рішення за умови дотримання процесуальних вимог для такого рішення.

Якщо вимога оспорюється, справа може пройти подальші етапи провадження, зокрема розкриття документів, обмін доказовою інформацією, допит свідків, розгляд процесуальних клопотань, переговори щодо врегулювання, управління справою або попередні судові конференції. Наявність і послідовність цих етапів залежать від суду, суми та складності вимоги, а також від застосовних провінційних, територіальних або федеральних правил.

Етап розкриття інформації та доказів може бути одним із найбільш тривалих у спірному провадженні щодо стягнення боргу, оскільки сторони можуть бути зобов’язані розкрити важливі документи, надати відповіді на запитання та уточнити фактичні підстави своїх позицій. Водночас залежно від суду і суми вимоги можуть застосовуватися спрощені процедури, обмеження письмового обміну інформацією або інші процесуальні обмеження.

Якщо застосовні правила це дозволяють, сторона може подати клопотання про ухвалення рішення у спрощеному порядку або про спрощений розгляд усіх чи окремих спірних питань без повного судового розгляду. У провадженні перед Федеральним судом таке клопотання, як правило, може бути подане після подання відповідачем захисту, але до призначення часу і місця судового розгляду, якщо до конкретної справи не застосовуються правила, що обмежують таку процедуру.

Після завершення підготовчих етапів починається судовий розгляд, під час якого сторони подають суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Якщо суд не визначить інший порядок, заключні доводи сторін заслуховуються після того, як кожна сторона отримала можливість викласти свою позицію та подати докази. Після завершення розгляду суд ухвалює рішення, яке набирає законної сили після спливу строку на його оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано або якщо інше не передбачено застосовними правилами.

У справах, що належать до компетенції Федерального суду, суддя-помічник може розглядати окремі грошові вимоги, якщо жодна зі сторін не заявляє суму понад 100 000 доларів без урахування відсотків і витрат. Правила федерального судочинства також передбачають спрощене провадження для окремих грошових вимог, що не перевищують 100 000 доларів, якщо суд не постановить інакше. Цей федеральний поріг не слід ототожнювати з межами компетенції провінційних судів або судів у справах малих вимог, які відрізняються залежно від провінції або території. Постанова судді-помічника може бути оскаржена до судді Федерального суду в порядку та строки, визначені застосовними правилами.

Якщо сторона не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вона може мати право на апеляційне оскарження, але порядок апеляції, строк і необхідні документи залежать від суду, який ухвалив рішення, виду судового акта та застосовних процесуальних правил. У деяких провадженнях може вимагатися попередній дозвіл на апеляцію. Тому перед застосуванням конкретного строку кредитору слід перевірити правила відповідного суду, провінції або території.

Після виконання необхідних процесуальних дій апеляція може бути призначена до розгляду або внесена до переліку справ відповідно до правил і практики відповідного суду. У Канаді немає єдиного універсального шестимісячного строку розгляду апеляції для всіх справ про стягнення боргу. Тривалість розгляду залежить від суду, провінції або території, складності справи, наявності вільних дат для слухання та можливих процесуальних клопотань.

Рішення апеляційного суду може бути передане на розгляд Верховного суду Канади лише тоді, коли Верховний суд має юрисдикцію, а в більшості цивільних справ також лише за умови отримання дозволу на апеляцію. Клопотання про надання дозволу на апеляцію, як правило, має бути вручено і подано протягом 60 днів з дати рішення, яке оскаржується, при цьому липень не враховується під час обчислення цього строку. Подання клопотання про дозвіл на апеляцію або самої апеляції не зупиняє автоматично виконання рішення, якщо компетентний суд не надав зупинення. Рішення Верховного суду Канади є остаточним і обов’язковим.

Після того як судове рішення стає таким, що підлягає виконанню, кредитору слід встановити місцезнаходження майна боржника та розпочати належну процедуру примусового виконання в юрисдикції, де це майно розташоване. Залежно від судового рішення та застосовних провінційних, територіальних або федеральних правил виконання може включати виконавчий наказ, арешт і продаж майна, звернення стягнення на кошти або права вимоги, належні боржнику, а також інші заходи, дозволені судом. У провадженнях перед Федеральним судом правила судочинства регулюють, зокрема, виконавчі накази, накази про арешт і продаж майна, звернення стягнення на права вимоги та накази про обтяження прав або активів, при цьому виконання щодо майна також залежить від права провінції, у якій це майно арештовано.

Якщо боржник має ознаки неплатоспроможності, кредитор може розглянути, чи є провадження про банкрутство або інше провадження, пов’язане з неплатоспроможністю, юридично та економічно доцільним. За канадським законом про банкрутство і неплатоспроможність неплатоспроможною особою може бути особа, яка проживає, веде діяльність або має майно в Канаді, чиї зобов’язання перед кредиторами, що можуть бути заявлені як вимоги, становлять щонайменше 1 000 доларів, і яка не здатна виконувати свої зобов’язання у звичайному порядку або майна якої недостатньо для задоволення таких зобов’язань. Банкрутство слід оцінювати як стратегічний засіб, а не як автоматичний етап кожної справи про стягнення боргу.

Якщо майна боржника недостатньо для задоволення вимог кредиторів, окремі правочини, вчинені перед банкрутством, можуть потребувати перевірки. За канадським законом про банкрутство і неплатоспроможність переважні правочини та правочини за заниженою вартістю можуть оскаржуватися у провадженні щодо неплатоспроможності, якщо виконані встановлені законом умови. Це може стосуватися правочинів, які надають одному кредитору перевагу перед іншими, передачі майна, надання послуг, встановлення забезпечення або інших дій, у яких боржник не отримав зустрічного надання чи отримав надання, явно нижче за ринкову вартість.

Особиста відповідальність директорів, посадових осіб або акціонерів не повинна припускатися автоматично. Вона може виникати лише за особливих обставин на підставі застосовних норм корпоративного права, права неплатоспроможності, обов’язків довірчого характеру, засобів захисту від зловживання корпоративними правами або інших правових правил залежно від фактів справи та права, що регулює відповідну компанію. Якщо кредитор підозрює виведення активів, правочини з пов’язаними особами або зловживання корпоративним контролем, це питання слід оцінювати окремо до заявлення вимог до контролюючих осіб.

Якщо керуючий у процедурі неплатоспроможності або інша уповноважена особа успішно оскаржує переважний правочин, правочин за заниженою вартістю або іншу дію, що підлягає поверненню, це може збільшити масу, доступну для розподілу між кредиторами та покриття витрат на адміністрування провадження щодо неплатоспроможності. Водночас такий результат залежить від законних підстав, доказів, часу вчинення правочину, відносин між сторонами та оцінки суду в конкретній справі.

Якщо вам потрібна підтримка щодо міжнародного стягнення боргу в Канаді, наша юридична команда може оцінити статус боржника, наявні докази, застосовну юрисдикцію, питання позовної давності та найбільш доцільну стратегію повернення боргу. Ми допомагаємо кредиторам у досудових переговорах, підготовці до судового провадження, плануванні примусового виконання, аналізі можливостей, пов’язаних із неплатоспроможністю, а також у транскордонному стягненні щодо канадських боржників або майна, розташованого в Канаді.

16.08.2024

295