Стягнення боргу в Болгарії

Процедура стягнення боргу в Болгарії має починатися з аналізу правового та майнового стану боржника: його реєстрації або місця ведення діяльності в Болгарії, фінансового стану, наявних активів, коштів на банківських рахунках, нерухомості, часток у компаніях, поточних судових справ, відкритих виконавчих проваджень і документів, що підтверджують заборгованість. Такий аналіз дає змогу обрати відповідну стратегію повернення боргу: позасудові переговори, національне наказне провадження, загальне позовне провадження, європейський платіжний наказ або подальше примусове виконання.

Якщо щодо боржника немає істотних судових чи виконавчих проваджень, він продовжує діяльність і має активи або грошові потоки, які можна встановити, доцільно почати з позасудового етапу. Цей етап допомагає перевірити готовність боржника до оплати, зібрати додаткові докази та оцінити, чи можна врегулювати спір без негайного звернення до суду.

Позасудовий етап ґрунтується на цілеспрямованих переговорах із боржником, метою яких є отримання оплати боргу або укладення іншої виконуваної домовленості, наприклад розстрочки платежу, повернення товару, передання документів, зарахування зустрічних вимог, переведення боргу на третю особу або іншого способу врегулювання спору. На цьому етапі кредитору варто не обмежуватися звичайними нагадуваннями, а письмово зафіксувати свою позицію, суму вимоги, підставу боргу та наслідки несплати.

Контакт із боржником може починатися після направлення письмового повідомлення або вимоги про оплату поштою, електронною поштою, через представників, телефоном або засобами обміну повідомленнями, якщо такий спосіб зв’язку є доречним у конкретній справі. Мета цього етапу полягає не в неправомірному тиску, а в документуванні позиції кредитора, підтвердженні розміру боргу, встановленні осіб, які можуть приймати рішення, та перевірці реальної можливості вирішити питання без негайного судового провадження.

Позасудовий етап має тривати в розумних межах. Надто тривалі переговори можуть призвести до втрати часу, погіршення майнового стану боржника або ризиків, пов’язаних зі строком позовної давності. Якщо боржник не відповідає, без переконливих підстав заперечує борг, уникає спілкування, відчужує активи або порушує погоджений графік оплати, кредитору слід розглянути перехід до судового стягнення або іншої процедури, що відповідає виду вимоги.

Перед початком судового стягнення кредитору необхідно оцінити строк позовної давності. За болгарським правом загальний строк позовної давності становить п’ять років, якщо для конкретної вимоги не встановлено спеціальний строк. Для окремих категорій вимог, зокрема процентів, орендних платежів та інших періодичних платежів, застосовується трирічний строк позовної давності. Сплив строку позовної давності не припиняє сам борг автоматично, але може позбавити кредитора можливості судового або виконавчого захисту вимоги, якщо боржник заявить відповідне заперечення перед судом або судовим виконавцем. Строк позовної давності не може бути скорочений або продовжений угодою сторін.

Перебіг строку позовної давності може зупинятися або перериватися у випадках, передбачених болгарським законодавством. Для стягнення боргу особливо важливими є визнання боргу боржником, подання позову або заперечення, заявлення вимоги у провадженні про неплатоспроможність, а також вчинення виконавчих дій. Після переривання строк починає обчислюватися заново, тому докази визнання боргу, своєчасне звернення до суду та активний супровід виконавчого провадження мають практичне значення для кредитора.

Судове стягнення боргу в Болгарії може здійснюватися кількома способами: у загальному позовному провадженні, у національному наказному провадженні за правилами болгарського цивільного процесуального законодавства, а в транскордонних спорах між сторонами з держав Європейського Союзу — за допомогою європейського платіжного наказу. Вибір процедури залежить від характеру боргу, наявних письмових документів, імовірності заперечень з боку боржника, місця перебування боржника та його активів, а також від того, чи є спір внутрішнім або транскордонним.

Важливим інструментом стягнення в Болгарії є національне наказне провадження. За статтею 410 болгарського цивільного процесуального законодавства кредитор може звернутися із заявою про видачу наказу про оплату щодо грошових вимог, які належать до компетенції районного суду. У цій процедурі не завжди потрібно одразу додавати повний комплект доказів, але заява має описувати підставу та розмір вимоги. Якщо боржник подає заперечення, кредитору зазвичай необхідно перейти до загального позовного провадження для підтвердження вимоги.

Якщо кредитор має документи, зазначені у статті 417 болгарського цивільного процесуального законодавства, наприклад нотаріальний акт, договір із нотаріально засвідченими підписами, банківський документ, вексель, іпотечний акт або інший передбачений законом документ, можна просити про негайне виконання та видачу виконавчого листа. Тому підготовка документів має особливе значення: що сильнішою є письмова база вимоги, то вищою є можливість обрати швидшу процедуру стягнення.

Національне наказне провадження не підходить для кожної міжнародної ситуації. Наказ не видається, якщо боржник не має постійної адреси, звичайного місця проживання, зареєстрованого офісу або місця ведення діяльності в Болгарії. Тому перед вибором цієї процедури потрібно встановити реальний зв’язок боржника з Болгарією та наявність майна, на яке може бути звернено стягнення.

Загальне позовне провадження застосовується тоді, коли вимога є спірною, боржник заперечує існування або розмір боргу, документи потребують повної оцінки судом або наказне провадження не підходить для конкретної справи. Позовна заява подається до компетентного болгарського суду із зазначенням фактичних обставин, правової підстави вимоги, розрахунку належної суми та документів, що підтверджують вимогу.

Сторони можуть скористатися добровільною медіацією або укласти судову угоду, якщо це дає змогу швидше та впорядковано завершити спір. Якщо угода охоплює лише частину вимог, суд може продовжити розгляд справи щодо решти вимог.

Справа розглядається у судовому засіданні з викликом сторін та заслуховуванням їх позицій. У результаті розгляду справи суд приймає рішення, яке набирає чинності через два тижні з моменту його вручення стороні за умови, що воно не оскаржено в апеляційному порядку.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржене до Верховного касаційного суду на умовах, передбачених процесуальним законодавством, зазвичай протягом одного місяця з дня вручення рішення стороні. Процесуальні правила також допускають подання заяви про зупинення виконання оскаржуваного рішення, що зазвичай пов’язано з необхідністю надання забезпечення у розмірі, який відповідає присудженій сумі.

Касаційне провадження в Болгарії обмежується ціною позову та категорією спору. У справах із невеликою ціною позову касаційна скарга може бути недопустимою: орієнтиром є суми 2 556,46 євро для цивільних спорів та 10 225,84 євро для комерційних спорів. Рішення Верховного касаційного суду є остаточним і не підлягає подальшому оскарженню.

У транскордонних спорах у межах Європейського Союзу кредитор може скористатися європейським платіжним наказом, якщо грошова вимога є безспірною, а боржник перебуває в іншій державі Європейського Союзу, крім Данії. Для початку процедури заявник заповнює єдину форму, зазначає сторони, характер і розмір вимоги та подає заяву до компетентного суду. У Болгарії заява подається до окружного суду за постійною адресою боржника, його зареєстрованим офісом або місцем виконання зобов’язання.

Після видачі наказу суд вручає його боржнику. Боржник має 30 днів для подання заперечення. Якщо заперечення подано, справа може надалі розглядатися у звичайному цивільному провадженні, у провадженні щодо малозначних транскордонних вимог або бути завершена залежно від вибору кредитора та застосовних правил.

Якщо боржник не подає заперечення у встановлений строк, наказ стає придатним до виконання і може використовуватися для стягнення у державах Європейського Союзу без окремої процедури визнання, крім Данії. Саме виконання здійснюється за національними правилами держави, у якій перебуває боржник або його майно.

Після набрання чинності судовим рішенням, наказом про оплату або іншим документом, що підлягає виконанню, кредитор має отримати виконавчий лист або інший виконавчий документ і подати письмову заяву державному або приватному судовому виконавцю. У заяві можна зазначити бажаний спосіб виконання, наприклад арешт банківських рахунків, рухомого майна, нерухомості, часток у компаніях, доходів або інших активів боржника. Після відкриття виконавчого провадження судовий виконавець надсилає боржнику письмову вимогу про добровільне виконання, яку зазвичай потрібно виконати протягом двох тижнів із моменту отримання.

На стадії примусового виконання вимога кредитора може бути задоволена шляхом арешту банківських рахунків боржника та списання доступних коштів, арешту і продажу рухомого або нерухомого майна, звернення стягнення на частки чи акції в компаніях, цінні папери та інші активи, на які законом допускається звернення стягнення. Приватний судовий виконавець за дорученням кредитора може перевіряти майновий стан боржника, шукати відомості в реєстрах, отримувати документи та обирати виконавчі заходи. Забезпечувальні та виконавчі заходи мають бути співмірними з розміром боргу.

Якщо виконавче провадження не призводить до погашення боргу, а компанія-боржник має ознаки неплатоспроможності або надмірної заборгованості, кредитор може розглянути ініціювання провадження про неплатоспроможність. У Болгарії комерційна неплатоспроможність застосовується до торговців, зокрема компаній та осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, за наявності передбачених законом умов. Для кредитора така процедура може бути корисною, коли індивідуальне виконання неефективне, але боржник має активи, підозрілі правочини або ознаки відчуження майна.

У провадженні про неплатоспроможність значення може мати поведінка осіб, які керували боржником до відкриття процедури. Якщо компанія стала неплатоспроможною або надмірно заборгованою, обов’язок своєчасно подати заяву про неплатоспроможність може впливати на відповідальність осіб, які управляли боржником. Також можуть аналізуватися правочини, вчинені до відкриття процедури, якщо вони завдали шкоди кредиторам, зменшили доступне майно, створили необґрунтовані переваги для окремих осіб або зменшили майнову масу, призначену для задоволення вимог кредиторів.

До правочинів, які можуть бути важливими для кредитора, належать безоплатні правочини, правочини з пов’язаними особами, правочини на явно невигідних умовах, надання забезпечення на користь окремих кредиторів та інші дії, що могли зменшити майно боржника або порушити принцип рівного ставлення до кредиторів. Якщо боржником є фізична особа, потрібно також враховувати, що з 2025 року в Болгарії існує окреме правове регулювання неплатоспроможності фізичних осіб. Така процедура призначена для неплатоспроможних добросовісних боржників і відкривається за заявою самого боржника, а не як звичайний інструмент тиску з боку кредитора.

Кримінально-правовий аспект несплати боргу в Болгарії може мати значення лише тоді, коли виконуються умови, передбачені статтею 293а болгарського кримінального законодавства. Це не звичайний спосіб тиску на боржника, а ситуація, коли особу вже зобов’язано остаточним судовим актом виконати грошове зобов’язання, вона не виконує його перед кредитором протягом одного року після набрання актом чинності й водночас має кошти або майно, за рахунок яких борг може бути погашений.

За таке діяння стаття 293а болгарського кримінального законодавства передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до одного року або пробації. Тому цей механізм слід розглядати як винятковий правовий інструмент, пов’язаний із невиконанням остаточного судового акта, а не як заміну цивільному провадженню або примусовому виконанню.

Якщо вам потрібно стягнути борг у Болгарії, варто заздалегідь оцінити документи, строк позовної давності, статус боржника, наявне майно, можливість використання наказного провадження, перспективи судового розгляду та примусового виконання. Наша компанія супроводжує кредиторів у питаннях міжнародного стягнення заборгованості, допомагає визначити практичну стратегію, підготувати документи, організувати взаємодію з місцевими фахівцями та обрати процедуру, що відповідає характеру вимоги й становищу боржника.

12.04.2024

324