Кредитору, який домагається оплати від російського боржника, не завжди потрібно спочатку отримувати судове рішення, щоб перейти до примусового стягнення. Російське законодавство передбачає окремий механізм — виконавчий напис нотаріуса, який у певних випадках дозволяє отримати виконавчий документ без звичайного позовного провадження.
Для іноземного кредитора такий порядок може бути привабливою альтернативою судовому процесу, оскільки здатний скоротити шлях до примусового виконання. Водночас цей механізм застосовується лише до визначених вимог. Сам факт наявності неоплаченого рахунку, підписаного договору або навіть очевидної заборгованості ще не означає, що борг можна стягнути через нотаріуса.
Тому перше питання полягає не в тому, чи існує борг, а в тому, чи належить відповідне зобов’язання до категорії, для якої російське законодавство допускає вчинення виконавчого напису.
Які борги можна стягнути за виконавчим написом нотаріуса?
Стаття 90 Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат визначає документи, за якими стягнення може здійснюватися на підставі виконавчого напису.
До однієї з основних категорій належать нотаріально посвідчені правочини, що встановлюють грошове зобов’язання або обов’язок передати майно. Законодавство також передбачає окремі види кредитних договорів, порук, що забезпечують кредитні зобов’язання, та інші спеціально визначені категорії документів.
Це принципове розмежування.
Кредитор може мати значний обсяг доказів, що підтверджують борг, однак самі по собі такі докази не створюють права звернутися за виконавчим написом. Спочатку потрібно встановити, чи належить документ, з якого виникло зобов’язання, до категорії, що допускає такий спосіб стягнення.
Тому виконавчий напис слід розглядати як спеціальний спосіб стягнення за визначеними зобов’язаннями, а не як універсальну заміну судового процесу.
Лише після того, як вихідний документ відповідає цьому критерію, має сенс оцінювати, чи є заборгованість справді безспірною.
Що означає безспірність заборгованості на практиці?
Стаття 91 вимагає, щоб подані нотаріусу документи підтверджували безспірність вимог кредитора.
Ця умова означає більше, ніж просте підтвердження прострочення платежу.
Російська судова практика показує, що суди оцінюють, чи існував до вчинення виконавчого напису реальний спір щодо наявності заборгованості, її розміру або строку виконання зобов’язання.
На наявність спору можуть вказувати листування сторін, заперечення щодо виконання договору, незгода з розрахунком, зустрічні вимоги або інші обставини, які свідчать про те, що сторони вже мали конфлікт щодо змісту зобов’язання.
Суди також звертають увагу на розбіжності між сумою заборгованості, про яку раніше було повідомлено боржника, та сумою, що згодом заявляється нотаріусу. Такі невідповідності можуть мати значення для оцінки безспірності вимоги.
Водночас боржник не завжди може домогтися скасування напису лише тому, що почав оспорювати борг уже після початку виконання.
Якщо кредитор подав необхідні документи, боржника було належним чином повідомлено, а доказів існування реального спору до вчинення нотаріальної дії немає, подальші заперечення самі по собі можуть виявитися недостатніми.
На практиці важливо відрізняти реально існуючий спір від заперечень, які з’явилися лише після того, як кредитор уже скористався нотаріальним механізмом.
Перед зверненням до нотаріуса слід оцінити не лише сам договір і рахунок, а й усю історію взаємовідносин: листування, переговори щодо оплати, зауваження боржника, прохання виправити документи, зустрічні вимоги та визнання боргу.
Повідомлення за 14 днів — істотна умова процедури
До звернення за виконавчим написом кредитор повинен направити боржнику повідомлення про наявність заборгованості щонайменше за 14 днів до звернення до нотаріуса.
Нотаріусу необхідно надати як саме повідомлення, так і підтвердження його направлення.
Цей етап не слід сприймати як звичайну формальність.
Підстава та розмір вимоги, зазначені в повідомленні, мають відповідати тим вимогам, які згодом заявляються нотаріусу. Істотні розбіжності можуть створити проблему, оскільки боржник повинен мати реальну можливість зрозуміти, яку саме заборгованість планується стягувати у позасудовому порядку.
Тому повідомлення та остаточний розрахунок доцільно готувати як частини одного матеріалу зі стягнення.
Основний борг, договірні проценти, неустойку та відповідні розрахункові періоди слід перевірити ще до направлення повідомлення, а не формувати остаточний розрахунок лише на етапі звернення до нотаріуса.
Чи може іноземний кредитор скористатися цим механізмом?
Так. Російські нотаріальні правила прямо передбачають ситуації, коли стягувачем виступає іноземна юридична особа.
Для ідентифікації іноземної компанії можуть використовуватися її повне найменування, місце реєстрації, реєстраційний номер в іноземному реєстрі, відомості про відповідний реєстр і дата реєстрації. Російський податковий номер зазначається за його наявності та не є безумовною вимогою для кожної іноземної компанії.
Однак сам статус іноземного кредитора не робить звичайну комерційну заборгованість придатною для виконавчого напису.
Особливо важливо враховувати це у міжнародній торгівлі.
Якщо іноземний постачальник поставив російській компанії товар за звичайним договором поставки у простій письмовій формі або іноземний виконавець надав послуги за стандартним договором, сам факт несплати та відсутність заперечень з боку боржника зазвичай не дають автоматичного доступу до нотаріального стягнення.
Якщо вихідний договір не був нотаріально посвідчений і не належить до іншої категорії документів, за якими законодавство прямо допускає вчинення виконавчого напису, кредитору, як правило, доведеться звертатися до суду.
Тому іноземному кредитору необхідно послідовно відповісти на два різні питання.
Перше: чи належить документ, з якого виник борг, до категорії, що допускає виконавчий напис?
Друге: якщо належить, чи є заборгованість безспірною та чи достатньо вона підтверджена документами?
Лише після позитивної відповіді на перше питання має сенс аналізувати безспірність, дотримання порядку повідомлення та строки.
Таким чином, типова заборгованість за міжнародною поставкою або наданням послуг може бути відмінно підтверджена доказами, але при цьому не підпадати під нотаріальний механізм.
Підписані договори, рахунки, товаросупровідні документи, акти приймання та листування з підтвердженням боргу можуть становити сильну доказову базу в судовому процесі. Однак вони не створюють автоматичного права на виконавчий напис, якщо сама угода не належить до передбаченої законом категорії.
Якщо ж угоду іноземного кредитора від самого початку оформлено у юридичній формі, яка допускає вчинення виконавчого напису, зокрема як відповідний нотаріально посвідчений правочин, ситуація буде іншою. За умови дотримання решти вимог нотаріальний механізм може бути доступним.
Крім того, законодавство передбачає окремі спеціальні категорії зобов’язань, для яких виконавчий напис можливий незалежно від звичайного нотаріального посвідчення договору. Тому правильний підхід полягає у класифікації конкретного документа, а не у застосуванні спрощеного правила лише за ознакою нотаріального посвідчення.
Якщо угода не відповідає вимогам нотаріального механізму, кредитору слід оцінити звичайний судовий порядок, докладніше описаний у керівництві Grandliga щодо стягнення заборгованості в Росії.
Які документи можуть знадобитися іноземному кредитору?
Якщо вимога підходить для виконавчого напису, іноземній компанії також потрібно підтвердити свій юридичний статус і повноваження особи, яка діє від її імені.
Залежно від обставин можуть знадобитися документи про реєстрацію компанії, витяг із відповідного комерційного реєстру, документи про повноваження керівника та довіреність на представника.
Документи, видані за межами Росії, можуть потребувати засвідченого перекладу російською мовою, а залежно від країни походження та застосовних міжнародних домовленостей — апостиля або іншої форми легалізації.
Ці питання доцільно перевірити до подання заяви.
Перевага прискореної процедури може суттєво зменшитися, якщо вже на етапі звернення з’ясується, що документи компанії або повноваження представника не можуть бути підтверджені у потрібній формі.
Чи можна звернутися дистанційно з іншої країни?
Російське законодавство допускає вчинення виконавчого напису як віддаленої нотаріальної дії без особистої явки заявника до нотаріуса.
Для іноземного кредитора це особливо цікаво, однак дистанційний формат не означає вільне подання документів через будь-яку іноземну електронну систему.
Заява має бути подана через передбачену російську нотаріальну інформаційну інфраструктуру та відповідати вимогам російського законодавства щодо електронного підпису.
Тому для іноземної компанії, яка не працює у відповідному російському електронному середовищі, самостійне дистанційне звернення може бути технічно складнішим, ніж випливає із самого поняття «віддалена нотаріальна дія».
Практичним рішенням може бути звернення через належним чином уповноваженого представника, який може скористатися необхідною російською електронною процедурою.
Російське законодавство дозволяє представнику подати заяву про вчинення віддаленої нотаріальної дії від імені кредитора.
Для іноземної компанії це дає можливість скористатися механізмом без особистої явки її керівників до російського нотаріуса.
Спосіб подання слід визначити заздалегідь, оскільки вимоги до довіреності, корпоративних документів та електронної процедури можуть залежати від того, хто саме звертається до нотаріуса.
Для отримання виконавчого напису діє дворічний строк
Нотаріальний механізм має часові обмеження, які легко не врахувати.
Згідно зі статтею 91 виконавчий напис може бути вчинений, якщо від дня, коли зобов’язання мало бути виконане, минуло не більше двох років.
Для міжнародного стягнення це особливо важливо.
Іноземні кредитори нерідко тривалий час надсилають нагадування, обговорюють графіки платежів, приймають чергові обіцянки боржника або намагаються стягнути заборгованість через посередників, перш ніж переходять до формальних дій у Росії.
Якщо угода потенційно підходить для виконавчого напису, надто тривале очікування може призвести до втрати саме цього способу стягнення.
Дворічне обмеження для вчинення виконавчого напису слід відрізняти від строку позовної давності за звичайною судовою вимогою та від строків пред’явлення вже виданого виконавчого документа до примусового виконання.
Тому можливість застосування нотаріального механізму бажано перевіряти на ранньому етапі, а не після того, як тривалі переговори з боржником остаточно завершилися безрезультатно.
Що відбувається після вчинення виконавчого напису?
Після вчинення виконавчого напису кредитор може перейти до виконання без попереднього отримання звичайного судового рішення щодо відповідної вимоги.
Якщо виконавчий напис вчинено в електронній формі, виконавчий документ за заявою стягувача може бути переданий через нотаріальну інформаційну систему до органу примусового виконання.
На цій стадії змінюється і практичний фокус роботи.
Основним питанням стає вже не доведення відповідної заборгованості, а наявність активів, за рахунок яких можна реально отримати виконання.
Значення можуть мати кошти на рахунках, дебіторська заборгованість самого боржника, транспортні засоби, нерухомість та інше майно, на яке може бути звернено стягнення.
Якщо кредитор має обмежену інформацію про активи боржника, пошук активів доцільно планувати одночасно з виконавчими діями, а не лише після того, як стандартне виконавче провадження не дало результату.
Коли судове стягнення залишається більш відповідним варіантом?
Наявність прискореного нотаріального механізму не означає, що спірну або непридатну вимогу слід намагатися штучно провести через виконавчий напис.
Судовий порядок зазвичай необхідний, якщо документ, з якого виник борг, не належить до категорії, що допускає нотаріальне стягнення.
Суд також буде потрібний, коли необхідно встановити спірні обставини або вирішити конфліктні договірні позиції сторін. Наприклад, це може стосуватися претензій до якості виконання, спору щодо факту поставки, зарахування, зустрічних вимог, розбіжностей у розрахунку заборгованості або спору щодо дійсності чи тлумачення договору.
Перевага виконавчого напису полягає не в тому, що він дозволяє перетворити спірний борг на безспірний.
Його практична цінність полягає в тому, що кредитор, який має належний документ і справді безспірну вимогу, може уникнути звичайного судового процесу в ситуації, коли вирішувати спір по суті фактично не потрібно.
Структура договору може визначити майбутні можливості стягнення
Для компаній, які укладають угоди з російськими контрагентами, можливість отримання виконавчого напису може мати значення не лише після виникнення боргу, а й на етапі оформлення самої угоди.
Оскільки доступність механізму значною мірою залежить від документа, з якого виникає зобов’язання, юридична форма угоди може вплинути на варіанти стягнення після прострочення.
Якщо сума угоди, кредитне навантаження та ризик невиконання виправдовують додаткові формальності, сторони ще на етапі укладення договору можуть оцінити, чи має сенс оформити зобов’язання у формі, яка дозволить у майбутньому скористатися виконавчим написом.
Це не означає, що кожен міжнародний договір поставки або надання послуг слід нотаріально посвідчувати.
Для звичайних операцій додаткові витрати та формальності можуть не давати істотної комерційної переваги. Однак за великих сум, регулярних поставок із відстроченням платежу або угод, де швидкість потенційного стягнення має особливе значення, це питання може розглядатися поряд із застосовним правом, способом вирішення спорів, забезпеченням зобов’язань, умовами оплати та оцінкою ризиків контрагента.
Головне — аналізувати таку можливість до виникнення прострочення.
Якщо сторони вже уклали звичайний договір, який не належить до відповідних категорій, а потім виникла проблема з оплатою, кредитор, як правило, не зможе отримати доступ до нотаріального механізму лише тому, що заборгованість добре підтверджена та фактично не оспорюється.
Тому для міжнародного кредитора практична послідовність проста: спочатку потрібно визначити, чи підходить вихідний документ для виконавчого напису, і лише потім перевіряти безспірність заборгованості та інші умови застосування нотаріального механізму.
