Стягнення боргу в Іспанії

Процедура стягнення боргу в Іспанії починається з проведення оцінки платоспроможності боржника, його сфери діяльності, історії підприємства, наявності документальних доказів боргу, поточних судових справ та виконавчих процедур, і навіть можливості оскарження боргу. Така оцінка визначає стратегію, яка буде використана від імені клієнта у процесі стягнення коштів.

Якщо боржник не має поточних судових справ або невиконаних судових рішень про стягнення заборгованості, і він активно займається комерційною діяльністю, то доцільно використовувати стадію позасудового повернення боргу.

Ця стадія включає активні переговори з боржником з метою досягнення угоди щодо оплати вимог кредитора або інших можливих варіантів врегулювання (наприклад, повернення товарів, передача боргу третій стороні, обмін послугами або товарами).

Взаємодія з боржником починається безпосередньо після надсилання повідомлення поштою, електронною поштою, телефоном або месенджером. Цей процес включає інтенсивне спілкування з боржником з метою надання постійного тиску. Головним завданням є встановлення контакту з ключовими особами, які приймають рішення, для досягнення якнайшвидшого повернення заборгованості.

Середній час неофіційного позасудового стягнення становить до 60 днів (крім випадків узгодження розстрочки погашення боргу). Якщо цей етап не приносить очікуваних результатів або після початкового аналізу стає зрозумілим, що він не застосовний, слід переходити до стягнення через суд.

Перед ініціюванням судового стягнення необхідно перевірити строк позовної давності. За загальним правилом особисті вимоги, для яких законом не встановлено спеціального строку, погашаються після спливу п’яти років з моменту, коли можна вимагати виконання зобов’язання. Перебіг строку позовної давності може бути перерваний зверненням до суду, позасудовою вимогою кредитора або будь-якою дією боржника, що свідчить про визнання боргу.

Крім того, звернення з пропозицією розпочати належний спосіб урегулювання спору може вплинути на перебіг строку позовної давності або строку для вчинення процесуальної дії, якщо кредитор може підтвердити спробу направлення такої пропозиції іншій стороні. За грошовими зобов’язаннями формальна вимога також допомагає зафіксувати прострочення боржника. Якщо кредитор судово або позасудово вимагає виконання платіжного зобов’язання, а боржник допускає прострочення, відшкодування зазвичай виражається в узгоджених процентах, а за їх відсутності — у законних процентах.

Процесуальне законодавство Іспанії передбачає кілька основних шляхів судового стягнення боргу: звичайне цивільне провадження, спрощене цивільне провадження та наказну процедуру щодо грошової вимоги. Вибір залежить від суми вимоги, характеру спору, очікуваних заперечень боржника та якості документів, що підтверджують борг. У цивільних позовних справах зверненню до суду має передувати належний спосіб урегулювання спору, якщо закон встановлює його як умову прийняття позову.

Звичайне цивільне провадження починається з подання заяви до компетентного суду з доданням документів і доказів, що підтверджують вимогу кредитора. За загальним правилом щодо суми вимоги ця процедура застосовується, коли розмір вимоги перевищує 15 000 євро або коли економічний інтерес неможливо точно визначити, якщо закон не відносить спір до іншої категорії. Після прийняття заяви боржник отримує можливість подати заперечення у встановлений процесуальний строк.

На підготовчій стадії суд визначає спірні обставини, розглядає процесуальні питання, перевіряє можливість угоди між сторонами, а також вирішує питання щодо доказів. Якщо спір продовжується, суд досліджує докази, заслуховує позиції сторін і ухвалює рішення. Для іноземного кредитора особливо важливо заздалегідь підготувати документи, що підтверджують походження боргу, розрахунок суми вимоги, проценти, попереднє листування з боржником і відомості, які допоможуть у подальшому примусовому виконанні.

Спрощене цивільне провадження застосовується, зокрема, до вимог, сума яких не перевищує 15 000 євро і які за своїм характером не повинні розглядатися у звичайному цивільному провадженні. Це більш зосереджена процедура, ніж звичайне провадження, але її не слід вважати автоматичною або неформальною: позов і заперечення мають чітко визначати факти, документи, правову позицію сторін і докази.

У спрощеному провадженні боржник у своїх запереченнях зазначає, чи вважає необхідним проведення судового засідання. Кредитор також висловлює позицію з цього питання після отримання заперечень боржника. Якщо жодна зі сторін не просить провести засідання і суд не вважає його необхідним, рішення може бути ухвалене без додаткових дій; якщо засідання просить хоча б одна сторона або суд вважає його потрібним, суд призначає дату розгляду.

Якщо засідання проводиться, суд уточнює предмет спору, розглядає процесуальні питання, організовує дослідження допущених доказів і після цього може надати сторонам можливість викласти усні висновки. У справах, що розглядаються у спрощеному порядку лише за сумою вимоги до 2 000 євро, а також при первісному зверненні за наказом щодо грошової вимоги обов’язкова участь адвоката і процесуального представника не вимагається у межах, установлених процесуальним законом. У комерційних і міжнародних боргових спорах професійний супровід зазвичай залишається важливим для підготовки доказів, визначення компетентного суду та подальшого виконання рішення.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом 20 днів з моменту повідомлення про рішення, яке оскаржується. Не допускається оскарження вироків, винесених в усному судовому розгляді із сумою вимоги до 3 000 євро. Справа розглядається у порядку усного слухання. Суд ухвалює рішення щодо апеляції протягом десяти днів після закінчення слухання. Якщо слухання не проводилося, рішення приймається протягом місяця з моменту закінчення терміну на заперечення відповідача проти апеляції.

Рішення суду апеляційної інстанції може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту повідомлення про рішення, яке оскаржується. Касаційна скарга має бути заснована на порушенні процесуальної чи матеріальної норми за наявності касаційного інтересу. Скарга вважатиметься що має касаційний інтерес, якщо оскаржувана постанова суперечить юридичній доктрині Верховного Суду Іспанії чи вирішує питання, по яким є суперечлива практика губернських судів. Скарга розглядається у порядку проведення слухання. У результаті розгляду апеляційної скарги суд приймає рішення, яке набирає законної сили з моменту його оголошення і не підлягає подальшому опротестуванню.

Наказна процедура щодо грошової вимоги застосовується для стягнення грошових боргів, які є визначеними, такими, строк сплати яких настав, придатними до примусового стягнення та підтвердженими документами. Такими документами можуть бути договори, рахунки, накладні, акти, комерційне листування, визнання боргу або інші матеріали, з яких видно наявність зобов’язання між кредитором і боржником. Процедура починається з подання заяви до компетентного суду і особливо корисна, коли кредитор має чіткі документи, а боржник не має сильної правової позиції для заперечень.

Якщо суд приймає первісну заяву, боржнику надсилається вимога сплатити борг або подати заперечення протягом двадцяти днів. Якщо боржник сплачує, процедура завершується. Якщо боржник не сплачує і не заперечує, кредитор може просити про початок примусового виконання. Ця процедура ефективна за документально підтвердженого боргу, але втрачає швидкість, якщо боржник подає мотивовані заперечення.

Якщо боржник заперечує, наказна процедура припиняється, а вимога розглядається у відповідному цивільному провадженні. Якщо сума вимоги перебуває у межах спрощеного провадження, справа продовжується за цією процедурою; якщо сума перевищує встановлену межу, кредитор повинен подати позовну заяву у строк, передбачений процесуальним законом.

Після того як судове рішення набирає законної сили або отримує можливість примусового виконання, кредитор може ініціювати виконавчу процедуру для стягнення боргу, процентів і судових витрат. Виконання не слід розглядати як формальність: його ефективність залежить від виявлення банківських рахунків, майна, вимог до третіх осіб, нерухомості, часток у компаніях, доходів та інших майнових прав боржника, на які можна звернути стягнення.

У межах виконавчої процедури вимоги кредитора можуть задовольнятися за рахунок арешту коштів на рахунках, вимог боржника до третіх осіб, рухомого та нерухомого майна, цінних паперів, часток у компаніях, доходів та інших майнових прав. Якщо арештоване майно має бути реалізоване, продаж може проводитися через електронні торги або інші передбачені процесуальним законом способи.

Якщо кредитор уже має іноземне судове рішення, порядок дій залежить від держави, де воно було ухвалене. Судові рішення, ухвалені в іншій державі Європейського Союзу у цивільних і комерційних справах, визнаються в Іспанії без спеціальної процедури і, якщо вони підлягають виконанню в державі походження, можуть виконуватися в Іспанії без попереднього окремого визнання їх виконавчої сили. Судові рішення держав, що не входять до Європейського Союзу, проходять процедуру судового визнання за законом Іспанії про міжнародне правове співробітництво у цивільних справах; у визнанні може бути відмовлено, зокрема, якщо рішення суперечить публічному порядку, явно порушує право на захист, стосується виключної компетенції іспанських судів або є несумісним з уже наявним рішенням.

За безспірними транскордонними грошовими вимогами в межах Європейського Союзу також може бути корисно оцінити європейське платіжне доручення. Іспанське законодавство передбачає, що для подання такої заяви, а також для початку європейського провадження щодо малих вимог, не потрібно попередньо використовувати належний спосіб урегулювання спору. Такий варіант може бути корисним, коли кредитор і боржник перебувають у різних державах Європейського Союзу, а грошова заборгованість не оспорюється.

Якщо у боржника є ознаки неплатоспроможності, кредитору слід оцінити процедуру неплатоспроможності боржника та можливу наявність переговорів щодо плану реструктуризації. Визнання боржника неплатоспроможним пов’язане з його нездатністю регулярно виконувати зобов’язання; крім того, відкриття переговорів з кредиторами може бути пов’язане з імовірною, неминучою або поточною неплатоспроможністю. Це важливо, оскільки індивідуальна стратегія стягнення може бути обмежена початком процедури неплатоспроможності, зупиненням або обмеженням окремих виконавчих дій і спеціальним порядком урахування вимоги кредитора.

У процедурі неплатоспроможності окремі операції боржника, вчинені до подання заяви про визнання неплатоспроможності або до повідомлення про переговори з кредиторами, можуть бути оскаржені, якщо вони завдали шкоди майновій масі, призначеній для задоволення вимог кредиторів. Закон дозволяє оскаржувати шкідливі для кредиторів дії, вчинені протягом двох років до подання заяви про визнання боржника неплатоспроможним, а в окремих випадках — протягом двох років до повідомлення про переговори для досягнення плану реструктуризації, навіть якщо не доведено умислу завдати шкоди.

Особливої уваги потребують безоплатна передача майна, дострокова оплата зобов’язань, строк яких ще не настав, надання забезпечення за раніше виниклими боргами, операції з пов’язаними особами та продаж активів на умовах, які необґрунтовано зменшують майно, доступне для кредиторів. Мета таких дій — не скасувати будь-яку операцію боржника, а повернути до майнової маси активи або вартість, виведені з майна боржника на шкоду кредиторам.

Для кредитора цей блок важливий, коли іспанський боржник припиняє платити, передає активи до пред’явлення вимоги, спрямовує платежі пов’язаним кредиторам або починає переговори про реструктуризацію. У таких ситуаціях важливо швидко зафіксувати борг, перевірити підозрілі операції, заявити вимогу у процедурі неплатоспроможності, якщо вона розпочата, і оцінити наявність дій, які можуть збільшити майнову масу для розрахунків з кредиторами.

Якщо вам потрібна підтримка щодо стягнення боргу в Іспанії, Grandliga може проаналізувати документи, платоспроможність боржника, строк позовної давності, необхідність попереднього врегулювання, належну судову процедуру, виконання іспанського або іноземного рішення, а також ризики, пов’язані з неплатоспроможністю чи реструктуризацією. Стратегія має обиратися з урахуванням виду заборгованості, місцезнаходження боржника, розташування активів, якості доказів, наявності заперечень і реальної можливості примусового виконання.

26.07.2024

329