Стягнення боргу у Люксембурзі

Стягнення боргу у Люксембурзі починається з правової та фінансової оцінки боржника, його фактичної діяльності, місця знаходження або проживання, розташування активів, наявних судових справ, виконавчих проваджень, можливої процедури банкрутства та якості наявних доказів. Така оцінка дозволяє визначити, чи слід вести справу через мирні переговори, письмову вимогу про оплату, звернення до мирового суду, звернення до окружного суду, забезпечувальний захід, примусове виконання або заявлення вимоги у процедурі банкрутства.

Перед початком судових дій кредитору потрібно перевірити, чи не був боржник уже визнаний банкрутом. Якщо процедура банкрутства відкрита, стратегія змінюється: замість звичайного індивідуального стягнення кредитор повинен заявити свою вимогу до канцелярії компетентного окружного суду, щоб вона була розглянута в межах колективної процедури.

Якщо боржник продовжує діяльність, має встановлювані активи та не перебуває у процедурі, яка блокує або істотно ускладнює оплату, зазвичай доцільно починати з досудового стягнення. Цей етап допомагає перевірити реальну готовність боржника платити, отримати письмове визнання боргу, погодити графік платежів, зберегти ділові відносини, якщо це має сенс, і підготувати доказову базу для можливого судового розгляду.

Досудове стягнення має будуватися на документально підтверджуваній комунікації з боржником: нагадуваннях, листах, електронних повідомленнях, телефонних розмовах, пропозиціях щодо оплати, графіку погашення, поверненні товару або іншому рішенні, яке відповідає документам у справі. Мета полягає не в неформальному тиску, а в отриманні чіткої позиції боржника та збереженні доказів, які можуть бути використані в судах Люксембургу.

Письмова вимога про оплату може бути направлена рекомендованим листом із підтвердженням вручення або вручена судовим виконавцем. У ній потрібно зазначити борг, підставу вимоги, суму, точний обов’язок боржника, кінцевий строк оплати та судову процедуру, яка буде застосована у разі несплати. Якщо борг забезпечений порукою, вимога про оплату також повинна бути направлена поручителю.

У комерційних відносинах кредитор може додатково вимагати проценти за прострочення, фіксовану компенсацію витрат на стягнення у розмірі 40 євро та, за наявності підстав, розумне відшкодування витрат на стягнення понад цю суму. Якщо досудовий етап не приводить до оплати або надійної домовленості, кредитору слід переходити до судового стягнення, обираючи належну процедуру з урахуванням суми боргу, становища боржника та ступеня спірності вимоги.

Перед ініціюванням судового стягнення кредитору потрібно перевірити застосовний строк позовної давності. У праві Люксембургу загальний строк позовної давності за цивільними вимогами становить 30 років, а комерційні зобов’язання між підприємцями або між підприємцем і особою, яка не є підприємцем, за загальним правилом погашаються давністю через 10 років, якщо до них не застосовується коротший спеціальний строк. Сторони не можуть вільно усунути обов’язкові правила позовної давності простою договірною умовою. Суд враховує наслідки спливу строку давності лише тоді, коли боржник заявляє таке заперечення.

Перебіг строку позовної давності може бути перерваний визнанням боргу боржником. Важливе значення мають письмове визнання боргу, чітке зобов’язання оплатити борг або поведінка боржника, яка достовірно підтверджує визнання права кредитора. Повідомлення боржника про умовний наказ про сплату або умовний наказ про тимчасову сплату також перериває перебіг давності та запускає нарахування процентів за рахунок боржника. Після переривання починає спливати новий строк позовної давності.

Законодавство Люксембургу передбачає судове стягнення боргу кількома способами: загальний розгляд справи по суті, наказ про сплату за окремими вимогами до 15 000 євро включно, наказ про тимчасову сплату або термінове провадження щодо тимчасової сплати за окремими вимогами понад 15 000 євро, а також заходи примусового виконання після отримання виконавчого документа.

Компетентний суд визначається насамперед основною сумою вимоги та характером спору. Проценти не враховуються при визначенні застосовного порогу. Вимоги на суму до 15 000 євро включно, як правило, належать до компетенції мирового суду за місцем проживання або місцем знаходження боржника. Вимоги понад 15 000 євро належать до компетенції окружного суду, особливо коли кредитор звертається по наказ про тимчасову сплату, використовує термінове провадження щодо тимчасової сплати або подає звичайний позов по суті спору.

Якщо спір є складним, серйозно оспорюється боржником або не підходить для прискореної процедури, кредитор може ініціювати загальний розгляд справи по суті. Таке провадження починається з вручення боржнику судового виклику. У судовому виклику мають бути зазначені сторони, правова підстава боргу, заявлена сума, докази та вимоги, подані до суду. Після вручення виклику справа передається до компетентного суду, який організовує подальші процесуальні етапи.

Якщо представництво адвокатом є обов’язковим, відповідач повинен призначити адвоката у застосовний строк з моменту вручення судового виклику. В окремих комерційних справах, які розглядаються окружним судом, правила представництва можуть відрізнятися залежно від виду процедури, способу звернення до суду та характеру спору.

Обмін заявами, запереченнями та документами здійснюється за застосовними процесуальними правилами. Якщо сторони представлені адвокатами, процесуальні документи та докази передаються через їхніх представників і подаються до суду в установленій формі. Після призначення адвоката відповідача інформація про це має бути повідомлена іншій стороні, щоб розгляд міг продовжуватися з дотриманням принципу змагальності.

До завершення підготовки справи сторони повинні подати свої вимоги, заперечення, докази та підсумкові позиції. Доводи або документи, які не були подані належним чином, можуть не враховуватися судом. Суд розглядає справу на підставі вимог, заперечень і доказів, які були належно включені до матеріалів справи.

На вимогу відповідача іноземний позивач у передбачених законом випадках може бути зобов’язаний надати гарантію покриття судових витрат і можливих збитків, якщо позов буде відхилено. Така гарантія не вимагається, якщо позивач звільнений від неї за правом Люксембургу, правом Європейського Союзу або застосовною міжнародною угодою.

Після обміну процесуальними документами та доказами голова суду організовує подальший рух справи. Справу може бути призначено до слухання або передано судді, який відповідатиме за підготовку матеріалів. Строки встановлюються поступово з урахуванням характеру спору, його терміновості, складності, обсягу документів і позицій сторін.

Коли підготовка завершена, суддя визнає справу готовою до слухання або ухвалення рішення. Потім суд оцінює доводи сторін, заперечення боржника, подані докази та додаткові вимоги, включно з процентами, судовими витратами та іншими видатками.

Для справ, у яких вартість вимог не перевищує 100 000 євро і беруть участь лише один позивач та один відповідач, може застосовуватися спрощена підготовка справи. Це правило не замінює поріг компетенції у 15 000 євро, а регулює порядок підготовки окремих справ до їх розгляду судом.

Не пізніше ніж за вісім днів до засідання, призначеного для дебатів, адвокати сторін можуть бути зобов’язані письмово повідомити суд, чи мають намір підтримувати справу усно. Якщо справа готова до вирішення і усний виступ не є необхідним, суд може ухвалити рішення на підставі матеріалів справи відповідно до застосовних процесуальних правил.

Після розгляду матеріалів справи суд ухвалює рішення. Можливість його виконання залежить від характеру рішення, його змісту, вручення сторонам і застосовних строків оскарження. Тому при судовому стягненні боргу важливо розрізняти дату ухвалення рішення, дату його вручення, доступні боржнику способи оскарження та момент, з якого кредитор може фактично починати примусове виконання.

Рішення мирового суду можуть бути оскаржені до окружного суду за дотримання застосовних умов. Строк оскарження, як правило, становить 40 днів з моменту вручення рішення. Рішення окружного суду можуть бути переглянуті компетентним судом апеляційної інстанції за процесуальними правилами. В окремих термінових провадженнях, особливо щодо тимчасової сплати, рішення може бути оскаржене протягом 15 днів з моменту вручення; якщо рішення ухвалене за відсутності сторони, заперечення може бути подане протягом 8 днів з моменту вручення.

На стадії оскарження представництво адвокатом має вирішальне значення, якщо цього вимагає процедура. Подання скарги може впливати на виконання рішення залежно від виду рішення та способу оскарження. Після розгляду скарги компетентний суд ухвалює рішення, яке визначає подальший рух справи та, за потреби, можливі заходи примусового виконання проти боржника.

Наказ про сплату застосовується до договірних грошових вимог на суму до 15 000 євро включно, якщо договір або наявні документи дозволяють чітко визначити розмір боргу. Проценти не враховуються при розрахунку цього порогу. Вимоги, що випливають із трудових відносин, не розглядаються в цьому порядку, оскільки належать до компетенції трудових судів.

Для початку процедури кредитор подає заяву до компетентного мирового суду за місцем проживання або місцем знаходження боржника. До заяви потрібно додати документи, які підтверджують наявність, розмір і обґрунтованість боргу. Це можуть бути договір, замовлення, рахунок, нагадування про оплату, розрахунок заборгованості, письмова вимога про оплату або визнання боргу.

Якщо вимога виглядає обґрунтованою, мировий суддя видає умовний наказ про сплату. Повідомлення боржника про цей наказ перериває перебіг позовної давності та запускає нарахування процентів за рахунок боржника. Якщо вимога не виглядає обґрунтованою, суддя відхиляє заяву; це не позбавляє кредитора права пізніше звернутися зі звичайним позовом.

Протягом 30 днів з моменту повідомлення про умовний наказ про сплату боржник може оплатити борг або подати заперечення до канцелярії суду. Заперечення перешкоджає тому, щоб наказ став виконуваним без додаткового розгляду. У такому разі кредитор або боржник може просити викликати сторони на відкрите судове засідання, щоб суддя розглянув обґрунтованість вимоги.

Якщо заперечення обґрунтоване, умовний наказ про сплату втрачає силу. Якщо заперечення обґрунтоване частково, суддя може зобов’язати боржника сплатити ту частину боргу, яка визнана обґрунтованою. Якщо заперечення відхилено, суддя ухвалює рішення про оплату, і воно може бути використане як підстава для примусового виконання.

Якщо боржник не оплачує борг і не подає заперечення протягом 30 днів, кредитор має 6 місяців з моменту повідомлення боржника про умовний наказ про сплату, щоб попросити надати йому виконавчу силу. Після закінчення цього строку умовний наказ про сплату втрачає силу; якщо кредитор хоче знову діяти проти боржника, процедуру потрібно починати заново.

За вимогами понад 15 000 євро кредитор може просити наказ про тимчасову сплату, якщо боржник має місце проживання, місце знаходження або звичайне перебування в Люксембурзі. Заява подається в односторонньому порядку голові компетентного окружного суду. Вона має бути подана в оригіналі та чотирьох копіях, оформлена у справі, яка чітко ідентифікує сторони, і містити дані кредитора та боржника, їхню адресу, правову форму і законного представника, якщо одна зі сторін є компанією.

До заяви додаються документи, що підтверджують наявність, розмір і обґрунтованість боргу: договір, замовлення, рахунок, нагадування, розрахунок заборгованості, письмова вимога про оплату, листування або визнання боргу. Проценти не враховуються при визначенні порогу в 15 000 євро. Якщо кредитор діє проти кількох солідарних боржників, які знаходяться за різними адресами, окрема заява подається щодо кожного боржника.

Якщо заява виглядає обґрунтованою, голова окружного суду видає умовний наказ про тимчасову сплату і зобов’язує боржника оплатити заявлену суму. Повідомлення про цей наказ перериває перебіг позовної давності та запускає нарахування процентів за рахунок боржника. Якщо заява не виглядає достатньо обґрунтованою, її відхиляють. У такому разі кредитор може використати термінове провадження щодо тимчасової сплати, якщо для цього є підстави.

Протягом 30 днів з моменту повідомлення про умовний наказ про тимчасову сплату боржник може оплатити борг або подати заперечення до канцелярії окружного суду, який видав наказ. У запереченні потрібно зазначити причини, з яких боржник оспорює борг або його розмір, і додати підтверджувальні документи. Якщо заперечення подано до надання наказу виконавчої сили, воно зупиняє виконання умовного наказу.

Якщо боржник подає заперечення, сторони викликаються на відкрите судове засідання для обговорення обґрунтованості боргу. Сторони можуть з’явитися особисто або бути представлені відповідно до процесуальних правил. Голова суду може залишити справу для розгляду, призначити нову дату засідання або зняти справу з розгляду, якщо спір втратив предмет. Попри усний характер процедури, кредитору корисно подати письмовий розрахунок, підтверджувальні документи та коротке викладення своїх доводів.

У день оголошення голова суду ухвалює мотивоване рішення. Якщо заперечення обґрунтоване, умовний наказ про тимчасову сплату втрачає силу. Якщо заперечення обґрунтоване частково, боржника присуджують до оплати тієї частини боргу, яка визнана обґрунтованою. Якщо заперечення відхилено, ухвалюється рішення про оплату боргу.

Якщо боржник не оплачує борг і не подає заперечення протягом 30 днів, кредитор може звернутися до канцелярії з проханням надати наказу виконавчу силу. Виконуваний наказ має наслідки рішення, ухваленого за участю сторін: він підлягає попередньому виконанню, не має остаточної сили щодо суті спору та може бути змінений у терміновій процедурі за появи нових обставин. Кредитор може використати його для початку виконавчих заходів, враховуючи попередній характер такого рішення.

Якщо боржник не має місця проживання, місця знаходження або звичайного перебування в Люксембурзі, кредитор може звернутися до голови компетентного окружного суду в межах термінового провадження щодо тимчасової сплати. Вимога подається через судовий виклик, який вручається судовим виконавцем, і розглядається на терміновому засіданні. Цей шлях підходить, коли борг визначений, строк його оплати настав, він підтверджений документами і не є серйозно спірним.

Якщо борг серйозно оспорюється, голова суду може визнати вимогу про тимчасову сплату недопустимою. Якщо борг обґрунтований лише частково, боржника можуть присудити до оплати тієї частини, яка не викликає серйозного спору. Якщо борг не є серйозно спірним, ухвалюється рішення про оплату. Таке рішення підлягає попередньому виконанню, не має остаточної сили щодо суті спору та може бути змінене або скасоване за появи нових обставин.

Рішення, ухвалене в терміновому провадженні, може бути оскаржене протягом 15 днів з моменту вручення, якщо воно було ухвалене за участю сторін або з рівнозначним процесуальним ефектом щодо відсутнього боржника. Якщо рішення ухвалене за відсутності сторони, заперечення може бути подане протягом 8 днів з моменту вручення. Такі способи оскарження повинні використовуватися через адвоката.

Після отримання судового рішення, наказу про сплату або іншого виконавчого документа кредитор може починати примусове виконання. У Люксембурзі виконавчі заходи здійснюються через судового виконавця, який діє на підставі виконавчого документа.

Виконавче провадження може бути спрямоване на банківські рахунки, права вимоги до третіх осіб, рухоме майно, нерухоме майно, цінні папери, майнові права або інші активи боржника, на які може бути звернене стягнення. Залежно від ситуації кредитор може використовувати арешт банківського рахунку, арешт вимоги до третьої особи, арешт рухомого майна, звернення стягнення на нерухомість або інший захід, що відповідає характеру активів. Майно третіх осіб не може розглядатися як майно боржника, а окремі види майна або доходів можуть користуватися законодавчим захистом.

Якщо кредитор має цивільне або комерційне судове рішення, ухвалене в державі Європейського Союзу, таке рішення, як правило, може бути визнане в Люксембурзі без окремої спеціальної процедури визнання. Виконання надалі проводиться за правилами Люксембургу та на підставі документів, передбачених застосовними європейськими і люксембурзькими правилами.

Для рішень, ухвалених за межами Європейського Союзу, або рішень, на які не поширюється європейський механізм прямого виконання, визнання та виконання іноземних судових рішень у Люксембурзі може вимагати окремої процедури визнання або надання виконавчої сили. Цей етап дозволяє перетворити іноземне рішення на документ, придатний для звернення стягнення на активи, що знаходяться в Люксембурзі.

У транскордонних справах кредитор також може просити європейський арешт банківського рахунку, якщо виконані встановлені умови. Такий захід може бути прийнятий без попереднього заслуховування боржника. Його мета — заблокувати кошти на банківських рахунках, коли існують серйозні обставини, що вказують на ризик переказу, приховування або виведення активів. Це особливо важливо, якщо боржник має банківські рахунки або фінансові активи в Люксембурзі, але відмовляється платити.

Якщо боржник є підприємцем або комерційною компанією і має серйозні ознаки неплатоспроможності, кредитор може розглянути процедуру банкрутства. У праві Люксембургу банкрутство передбачає припинення платежів і підрив комерційної довіри до боржника. Тимчасова нестача коштів сама по собі не є достатньою. Процедура може бути відкрита за заявою самого боржника, за заявою одного або кількох кредиторів або з ініціативи суду.

Кредитор, який просить відкрити банкрутство, повинен мати визначену, обчислювану та належну до оплати вимогу, а також діяти добросовісно. Заява про банкрутство не повинна використовуватися як звичайний засіб тиску або залякування боржника. Цей шлях є доречним, коли законні умови справді виконані, а колективна процедура є реальним способом зберегти або розподілити активи боржника.

Заява про банкрутство вручається судовим виконавцем і розглядається компетентним окружним судом у комерційних справах. Кредитор повинен бути здатний довести наявність своєї вимоги та умови, необхідні для визнання боржника банкрутом. Якщо суд вважає заяву обґрунтованою, він ухвалює рішення про відкриття банкрутства, позбавляє боржника вільного управління майном і призначає керуючого, який діє у спільних інтересах кредиторів.

Рішення про відкриття банкрутства, як правило, визначає дату припинення платежів. Ця дата може бути встановлена раніше дати рішення, але, за винятком передбачених законом випадків, не більше ніж за шість місяців до нього. Період між фактичним припиненням платежів і рішенням про відкриття банкрутства є підозрілим періодом. Він важливий для кредитора, оскільки окремі дії боржника, вчинені до відкриття банкрутства, можуть втратити силу, якщо вони зменшили доступне майно або надали окремим кредиторам перевагу перед іншими.

У підозрілий період окремі дії можуть бути визнані такими, що не мають сили. До них належать безоплатні передачі майна, передачі за явно заниженою ціною, платежі за боргами, строк оплати яких ще не настав, платежі за боргами, строк оплати яких настав, але здійснені незвичним способом, а також забезпечення, надані пізніше за боргами, що виникли до припинення платежів. Відплатні угоди та платежі також можуть бути скасовані, якщо інша сторона знала про припинення платежів боржником і намагалася отримати перевагу перед іншими кредиторами.

Після рішення про відкриття банкрутства боржник більше не може вільно управляти своїм майном. Платежі, передачі майна або інші дії, вчинені банкрутом після цього моменту, як правило, не мають сили. Керуючий діє від імені сукупності кредиторів, перевіряє вимоги, реалізує активи, аналізує підозрілі операції та може подавати необхідні позови для збільшення конкурсної маси.

Після відкриття банкрутства кредитор повинен подати заяву вимоги кредитора до канцелярії окружного суду в комерційних справах. Строк подання становить 6 місяців з дати рішення про відкриття банкрутства. У заяві зазначаються дані кредитора, дані банкрута, сума і підстава вимоги, наявні забезпечення або привілеї, а також підтвердження того, що вимога є реальною і добросовісною.

У процедурі банкрутства керуючий перевіряє вимоги та розподіляє активи відповідно до черговості. Деякі вимоги можуть мати перевагу, тоді як звичайні кредитори отримують пропорційне задоволення з майна, що залишилося. Якщо керуючий оспорює вимогу, кредитор повинен захищати її включення, надаючи договори, рахунки, розрахунки, листування, письмові вимоги про оплату, визнання боргу, судові рішення та інші корисні докази.

Банкрутство може мати особисті наслідки для керівників. Якщо банкрутство компанії виявило недостатність активів і доведені серйозні та чітко встановлювані помилки керівників, які сприяли банкрутству, суд може покласти всю недостатність активів або її частину на відповідних керівників. Якщо винних керівників кілька, відповідальність може бути покладена спільно.

За наявності законних умов банкрутство також може бути поширене на керівника, який вчиняв комерційні дії в особистих інтересах, розпоряджався майном компанії як власним або зловживально продовжував збиткову діяльність в особистих інтересах, коли така діяльність могла привести лише до припинення платежів компанії. У такому разі керівник може зіткнутися з особистою процедурою та істотними майновими наслідками.

Якщо банкрут або юридичні чи фактичні керівники, відкриті або приховані, оплачувані або неоплачувані, вчинили серйозне та чітко встановлюване порушення, яке сприяло банкрутству, суд може накласти заборону на здійснення комерційної діяльності. Така заборона може охоплювати пряме або непряме ведення комерційної діяльності, а також виконання функцій управління, керівництва, контролю або представництва в компанії. У разі засудження за просте або шахрайське банкрутне правопорушення така заборона є обов’язковою. Її строк не може бути меншим за один рік і більшим за двадцять років.

Окремі дії можуть також тягнути кримінальну відповідальність. Пізнє повідомлення про припинення платежів, відсутність належного бухгалтерського обліку, неповний або недостовірний облік, а також дії, спрямовані на затягування банкрутства, можуть мати значення для простого банкрутного правопорушення. Приховування або зміна бухгалтерських документів, виведення або приховування активів, шахрайське визнання неіснуючих боргів можуть оцінюватися як шахрайське банкрутне правопорушення. Для кредитора ці обставини важливі, оскільки стратегія може поєднувати заявлення вимоги кредитора, дії керуючого, оспорювання угод, притягнення керівників до відповідальності та повідомлення про шахрайські дії.

Якщо у вас виникли питання щодо міжнародного стягнення боргу в Люксембурзі або вам потрібна підтримка, Grandliga може супроводжувати справу на всіх етапах: аналіз боржника, підготовка доказів, досудові переговори, письмова вимога про оплату, вибір належної судової процедури, отримання виконавчого документа, примусове виконання, визнання та виконання іноземного судового рішення, арешт банківського рахунку або заявлення вимоги у процедурі банкрутства. Зв’яжіться з нами, щоб оцінити ситуацію та визначити найбільш придатні заходи з урахуванням боргу, наявних документів і активів, що знаходяться в Люксембурзі.

26.07.2024

223