Іноземний виробник передає дорогий товар австралійському дистриб’ютору. Дистриб’ютор не купує його одразу: він зберігає товар, продає його клієнтам і після кожного продажу перераховує постачальнику погоджену суму. Договором передбачено, що право власності залишається за іноземним постачальником до моменту продажу.
Згодом у дистриб’ютора виникають фінансові проблеми. Водночас банк уже має зареєстрований забезпечувальний інтерес щодо майна дистриб’ютора.
Хто матиме перевагу щодо непроданого товару?
Самого права власності недостатньо, щоб відповісти на це питання.
Відповідно до австралійського Закону 2009 року про забезпечувальні права щодо рухомого майна (Personal Property Securities Act 2009 (Cth), далі — PPSA) деякі консигнаційні відносини розглядаються як забезпечувальні інтереси навіть тоді, коли консигнант юридично залишається власником товару, а сама угода не є звичайним забезпеченим кредитуванням.
Тому захищеність постачальника залежить спочатку від правильної правової кваліфікації угоди, а потім — від належного оформлення та пріоритету його забезпечувального інтересу.
Не кожна консигнація є комерційною консигнацією
Починати потрібно із законодавчого визначення.
Відповідно до статті 10 PPSA консигнація є комерційною консигнацією, якщо консигнант зберігає інтерес у переданих товарах, товари передаються консигнатору для продажу, оренди чи іншого відчуження, а обидві сторони у межах своєї звичайної підприємницької діяльності працюють із товарами такого виду.
Водночас закон передбачає важливі винятки.
Зокрема, до комерційної консигнації не належить передання товару аукціоністу для продажу. Інший виняток може діяти, якщо кредиторам консигнатора загалом відомо, що він продає або передає в користування товари, які належать іншим особам.
Це розмежування має практичне значення.
Стаття 12(3)(b) PPSA передбачає, що інтерес консигнанта за комерційною консигнацією вважається забезпечувальним інтересом незалежно від того, чи забезпечує сама угода виконання платіжного або іншого зобов’язання.
Тому постачальнику не варто починати аналіз лише з питання: «Ми все ще є власниками товару?»
Спочатку потрібно з’ясувати:
- чи є угода консигнацією у правовому розумінні;
- чи працюють обидві сторони з товарами такого виду у межах звичайної комерційної діяльності;
- чи відомо кредиторам австралійського контрагента, що він продає товари, які належать третім особам;
- чи підпадає угода під визначення комерційної консигнації за статтею 10 PPSA або до неї застосовується інший режим.
Саме від цього залежить подальше застосування правил PPSA.
Справа Re Arcabi показує, чому кваліфікація угоди може вирішити спір
Верховний суд Західної Австралії розглядав це питання у справі Re Arcabi Pty Ltd (Receivers & Managers Appointed) (in liq) [2014] WASC 310.
Компанія Arcabi займалася рідкісними монетами та банкнотами. Частина майна клієнтів зберігалася у компанії, а деякі товари передавалися їй для продажу на умовах консигнації.
Після призначення керуючих та ліквідаторів виникло питання: чи може забезпечений кредитор Arcabi претендувати на товари, право власності на які зберігалося за клієнтами?
Суд дійшов висновку, що відповідні угоди не були комерційною консигнацією у значенні закону.
Однією з причин було те, що багато консигнантів були колекціонерами або приватними власниками, а не підприємцями, які у межах звичайної діяльності торгували рідкісними монетами чи банкнотами.
Отже, умова про те, що обидві сторони мають звичайно працювати з товарами такого виду, не виконувалася.
Крім того, були докази того, що кредиторам Arcabi загалом було відомо про продаж компанією товарів, які належали іншим особам. Це також відповідало одному з винятків із визначення комерційної консигнації.
Оскільки відповідні угоди водночас не забезпечували виконання платіжного чи іншого зобов’язання, вони не стали забезпечувальними інтересами лише внаслідок загальної конструкції статті 12 PPSA.
Власники зберегли свої майнові права на товари.
Для іноземного постачальника практичний висновок полягає в тому, що два договори, які обидва названі консигнаційними, можуть мати зовсім різні наслідки за PPSA.
Виробник, який регулярно передає продукцію австралійському дилеру для подальшого продажу, може повністю підпадати під режим комерційної консигнації. Водночас разове передання майна приватним власником спеціалізованому продавцю може оцінюватися інакше.
Чому реєстрація в PPSR важлива навіть за збереження права власності
Якщо угода визнається комерційною консигнацією, PPSA не обмежується формальним правом власності.
Стаття 14(1)(d) прямо відносить інтерес консигнанта за комерційною консигнацією до категорії забезпечувальних інтересів, пов’язаних із фінансуванням придбання — PMSI.
Такий статус особливо важливий, якщо австралійський консигнатор уже має банк або іншого кредитора з раніше виниклим забезпечувальним інтересом щодо товарних запасів чи іншого майна.
За загальними правилами PPSA належно оформлений забезпечувальний інтерес зазвичай має перевагу перед неоформленим.
Якщо конкурують декілька належно оформлених інтересів, істотне значення має їхня черговість.
Водночас PMSI за дотримання встановлених умов може отримати спеціальний пріоритет навіть перед раніше зареєстрованим забезпечувальним інтересом іншого кредитора щодо того самого майна.
Для товарних запасів вимоги до строків особливо суворі.
Якщо майно є товарними запасами, PMSI, як правило, потрібно оформити шляхом реєстрації до того, як боржник отримає товар у володіння, або до моменту виникнення забезпечувального інтересу, якщо це відбувається раніше.
Тому реєстрація вже після доставки товару австралійському дилеру може зберегти певний рівень правового захисту, але не забезпечити спеціальний пріоритет PMSI, на який розраховував постачальник.
Через це момент відвантаження має юридичне значення.
Аналіз PPSR доцільно проводити до того, як товар вийде з-під контролю постачальника, а не після першого прострочення оплати.
Ризик неправильного зазначення статусу PMSI під час реєстрації окремо розглянуто в нашому матеріалі про помилку PMSI під час реєстрації PPSR в Австралії.
У контексті консигнації головне — спочатку переконатися, що угода справді відповідає необхідним критеріям, і лише після цього покладатися на спеціальний пріоритет PMSI.
Одна реєстрація може охоплювати майбутні поставки
Постачальнику, який регулярно передає товари одному й тому самому австралійському дилеру, не завжди потрібна окрема реєстрація для кожної нової партії.
Належно підготовлена реєстрація може охоплювати і майбутні консигнаційні поставки, якщо опис забезпеченого майна достатньо широкий і відповідає фактичним відносинам сторін.
Це може значно спростити постійні поставки, але лише за умови, що початкову реєстрацію оформлено правильно.
Іноземному консигнанту слід перевірити:
- чи правильно зазначений австралійський контрагент;
- чи правильно визначена категорія майна;
- чи охоплює опис поточні та майбутні поставки;
- чи правомірно заявлений статус PMSI;
- чи достатній строк дії реєстрації.
Кількість реєстрацій сама по собі не є показником надійності захисту.
Одна правильно підготовлена реєстрація, яка охоплює тривалі відносини сторін, може бути практичнішою за декілька непослідовних реєстрацій щодо окремих поставок.
Неплатоспроможність не має однакових наслідків для всіх видів консигнації
Саме тут часто виникає надмірно спрощене пояснення австралійського права.
Іноді стверджується, що якщо консигнант не зареєстрував свій інтерес, належний йому товар автоматично стає доступним кредиторам неплатоспроможного консигнатора.
Це не універсальне правило.
Стаття 267 PPSA передбачає наслідки для певних неоформлених забезпечувальних інтересів у разі настання визначених подій, пов’язаних із неплатоспроможністю.
Однак стаття 268 містить важливий виняток: відповідне правило не застосовується до забезпечувального інтересу, що виник із комерційної консигнації, якщо цей інтерес не забезпечує виконання платіжного або іншого зобов’язання.
Подібне розмежування існує і в корпоративному законодавстві про неплатоспроможність.
Стаття 588FL Закону 2001 року про корпорації (Corporations Act 2001 (Cth)) за певних умов може призводити до переходу відповідного забезпечувального інтересу до неплатоспроможної компанії, якщо його зареєстровано поза встановленими строками.
Водночас стаття 588FN передбачає виняток для комерційної консигнації, якщо відповідний інтерес не забезпечує виконання платіжного чи іншого зобов’язання.
Практичний висновок принциповий.
Для справжньої комерційної консигнації такого виду відсутність реєстрації не завжди означає автоматичну втрату права власності через неплатоспроможність консигнатора.
Безпосередній ризик може полягати в іншому: неоформлений інтерес консигнанта може поступитися за пріоритетом належно оформленому забезпечувальному інтересу іншого кредитора.
Тому потрібно аналізувати фактичний зміст договору.
Якщо угода, названа консигнацією, одночасно фактично забезпечує інше платіжне чи договірне зобов’язання, правові наслідки можуть бути іншими.
Не можна вважати, що спеціальний виняток застосовується лише тому, що сторони використали у договорі слово «консигнація».
Для комерційної консигнації діє ще одне незвичне обмеження
Комерційну консигнацію не можна повністю прирівнювати до звичайного забезпеченого кредитування ще з однієї причини.
Стаття 109(1)(d) PPSA передбачає, що глава 4 закону, яка встановлює загальний порядок реалізації забезпечувальних інтересів, не застосовується до комерційної консигнації, якщо вона не забезпечує виконання платіжного чи іншого зобов’язання.
Для іноземного постачальника це підвищує значення самого договору.
У ньому доцільно чітко визначити:
- коли консигнатор отримує товар у володіння і коли може перейти право власності;
- хто має право продавати товар і на яких умовах;
- коли виникає обов’язок перерахувати кошти після продажу;
- чи повинен непроданий товар повертатися у разі припинення договору або порушення зобов’язань;
- як товар має обліковуватися у документах консигнатора;
- чи потрібне окреме зберігання товару, якщо це практично можливо;
- які звіти про залишки та продажі має надавати консигнатор;
- хто несе ризик пошкодження, витрати на страхування та зберігання;
- які права виникають у разі неплатоспроможності, процедури адміністрування чи іншого істотного порушення договору.
Реєстрація в PPSR допомагає захистити пріоритет.
Але вона не замінює належно підготовлений договір консигнації.
Документи можуть бути не менш важливими, ніж реєстрація
Спір про пріоритет зазвичай виникає вже після того, як комерційні відносини погіршилися.
На цьому етапі постачальнику може знадобитися довести, які саме товари були передані, які вже продані, які залишилися у контрагента та які товари охоплює реєстрація.
Тому іноземному постачальнику важливо зберігати документи, що дозволяють пов’язати фактично наявний товар із конкретними консигнаційними поставками.
Корисними доказами можуть бути:
- специфікації до договору консигнації;
- серійні номери;
- номери моделей;
- складські документи;
- підтвердження доставки;
- звіти консигнатора про залишки;
- фотографії товару, якщо це виправдано;
- звіти про продажі;
- рахунки та інші документи, що дозволяють визначити вже реалізовані товари.
Це особливо важливо, якщо на складі консигнатора одночасно знаходяться:
- його власні товари;
- товари, придбані з відстроченням платежу;
- товари із застереженням про збереження права власності;
- товари декількох консигнантів;
- товарні запаси, обтяжені загальним забезпечувальним інтересом банку або іншого фінансуючого кредитора.
Положення договору про те, що «всі товари залишаються нашою власністю», може мати обмежене практичне значення, якщо постачальник не здатний визначити, які саме його товари перебувають у консигнатора в момент призначення керуючого або ліквідатора.
Що іноземному постачальнику перевірити до першої поставки
За значного обсягу поставок на умовах консигнації юридичну підготовку краще провести до передання товарних запасів.
Спочатку потрібно визначити, чи є угода справжньою комерційною консигнацією у значенні PPSA, а не покладатися лише на назву договору.
Потім доцільно перевірити PPSR щодо австралійського контрагента та встановити, які вже зареєстровані забезпечувальні інтереси можуть поширюватися на його товарні запаси.
Це допомагає заздалегідь зрозуміти, з якими банками або іншими кредиторами може виникнути спір щодо пріоритету.
Якщо спеціальний пріоритет PMSI доступний і товар є товарними запасами, момент реєстрації слід узгодити з відвантаженням та отриманням товару.
Інакше постачальник може вже після доставки з’ясувати, що строк, передбачений статтею 62 для отримання спеціального пріоритету, пропущений.
Договір і реєстрацію також потрібно перевіряти разом.
Якщо договір охоплює одну категорію товарів, а реєстрація описує іншу, виникає зайва правова невизначеність саме тоді, коли постачальник намагається скористатися своїм захистом.
Крім того, доцільно заздалегідь запровадити систему контролю залишків.
Реалізувати юридичне право значно простіше, якщо постачальник може показати, що саме було передано, що продано, що залишилося і де знаходиться непроданий товар.
Що робити, якщо австралійський консигнатор перестав платити
Після появи прострочення не варто автоматично розглядати ситуацію лише як звичайне стягнення заборгованості за неоплаченим рахунком.
Спочатку потрібно розділити майно та вимоги щонайменше на три категорії:
- непроданий консигнаційний товар, який ще перебуває у консигнатора;
- товар, який уже був реалізований;
- звичайна грошова заборгованість консигнатора.
Для кожної з цих категорій можуть застосовуватися різні правові механізми.
Якщо непроданий товар усе ще перебуває у консигнатора, насамперед потрібно перевірити правову кваліфікацію угоди, договірне право на повернення товару, оформлення інтересу в PPSR та наявність конкуруючих забезпечених кредиторів.
Якщо товар уже продано, аналіз переходить до окремих правил PPSA щодо виручки від продажу та відчуженого майна.
Це питання не слід змішувати з поверненням індивідуально визначеного товару, який фізично продовжує перебувати у консигнатора.
Якщо австралійська компанія входить у процедуру адміністрування, реструктуризації чи ліквідації, постачальнику варто оперативно передати призначеному фахівцю договір консигнації, дані про реєстрацію PPSR, документи щодо поставок та детальний перелік товарів, на які він заявляє права.
Зволікання може значно ускладнити доказування прав на конкретний товар навіть тоді, коли початкова правова позиція постачальника достатньо сильна.
Ширший огляд способів дій у разі порушення зобов’язань австралійським контрагентом — від досудового врегулювання до судового провадження, виконання та процедур неплатоспроможності — наведено у нашому матеріалі про стягнення боргу в Австралії.
Для іноземного консигнанта головне питання полягає не лише в тому, чи зазначено у договорі, що товар залишається власністю постачальника.
Необхідно правильно кваліфікувати угоду, захистити пріоритет до передання товару контрагенту та зберегти документи, які дозволять ідентифікувати майно у разі спору.
Австралійське законодавство PPSA у певних ситуаціях справді дозволяє зберегти право власності там, де спрощений аналіз неплатоспроможності міг би привести до протилежного висновку.
Але право власності та пріоритет перед іншими кредиторами — це різні питання.
І питання пріоритету краще вирішити до відвантаження товару, а не після виникнення фінансових проблем в австралійського контрагента.
