Кредитор може мати виконавчий титул в Австрії й водночас зіткнутися з поширеною проблемою: примусове виконання вже розпочалося, але виявленого майна недостатньо для погашення вимоги. Активів, на які можна швидко звернути стягнення, не знайдено, а кредитор не має повної інформації про те, чим володіє боржник і де можуть знаходитися інші його активи.
Австрійське виконавче право передбачає спеціальний механізм для такої ситуації. За певних умов боржник зобов’язаний розкрити відомості про своє майно у Vermögensverzeichnis — офіційному переліку активів, що дає змогу виявити майно, вимоги до третіх осіб та інші майнові права, які можуть мати значення для стягнення.
Практичне питання стає особливо серйозним, якщо боржник не співпрацює. Що відбувається, якщо він ігнорує процедуру або прямо відмовляється надати обов’язковий перелік майна? Чи може австрійський суд застосувати затримання, щоб примусити його розкрити активи?
За певних умов — так. Однак боржника затримують не просто через те, що він не сплатив борг.
У цьому випадку йдеться про процесуальний захід примусу, пов’язаний із невиконанням установленого законом обов’язку розкрити майно під час виконавчого провадження. Це не покарання за сам факт існування непогашеної заборгованості.
Коли боржник зобов’язаний розкрити майно?
Основне правило міститься у § 47 австрійського Положення про виконавче провадження (Exekutionsordnung, EO).
Кредитор не може створити обов’язок подати Vermögensverzeichnis лише шляхом направлення боржнику претензії з вимогою надати перелік активів. Цей механізм застосовується в межах офіційного виконавчого провадження і лише за наявності передбачених законом умов.
Однією з основних підстав є безрезультатне звернення стягнення на рухоме майно. Відповідно до § 47(1) EO перелік майна, як правило, має бути складений, якщо виконавчі дії щодо рухомого майна за відповідним місцем виконання не дали достатнього результату, якщо тільки стягувач не просить про інше.
Це може мати місце, коли:
- майна, на яке можна звернути стягнення, взагалі не виявлено;
- знайдене майно очевидно недостатнє через його незначну вартість;
- раніше встановлені застави або інші права кредиторів істотно зменшують цінність майна для поточного стягувача;
- треті особи заявляють власні права на виявлене майно.
Обов’язок розкрити активи може виникнути і після безрезультатного стягнення окремих грошових вимог відповідно до § 295 EO. Наприклад, коли відповідна перевірка не дає змоги визначити придатну третю особу, яка є боржником самого боржника, або коли очікуваних надходжень, імовірно, буде недостатньо для погашення вимоги та супутніх сум протягом одного року.
Саме послідовність дій має принципове значення. Спочатку повинно існувати виконавче провадження, у межах якого виникли передбачені законом підстави для розкриття майна. Лише після цього поведінка боржника — співпраця або відмова — набуває значення для застосування примусових заходів.
Для іноземного кредитора відправною точкою залишається наявність виконавчої підстави, яку можна використати в Австрії. Загальні способи стягнення та порядок примусового виконання розглянуто в гайді Grandliga про стягнення боргу в Австрії.
Які відомості повинен розкрити боржник?
Vermögensverzeichnis призначений не для формальної фіксації заяви боржника про те, що в нього «нічого немає». Його мета — надати органам виконання змістовне уявлення про майновий стан боржника.
§ 47 EO вимагає розкрити майно боржника та, зокрема, зазначити, де знаходяться окремі активи.
Якщо боржник має вимоги до третіх осіб, він повинен назвати особу, яка зобов’язана сплатити йому кошти або передати майно, а також зазначити правову підставу такої вимоги.
Якщо вимога оспорюється або, ймовірно, не може бути стягнута повністю, це також повинно бути зазначено, а відповідні докази — вказані.
Відомості фіксуються судом або органом примусового виконання із застосуванням установленої форми. Боржника попереджають про можливі кримінально-правові наслідки, після чого він підписом підтверджує правильність і повноту наданої інформації.
При цьому процедура може виходити за межі стандартного переліку активів.
Відповідно до § 47(4) EO виконавчий суд може з власної ініціативи або за пропозицією стягувача включити додаткові запитання, які можуть допомогти виявити майно, що підлягає передачі або на яке може бути звернено стягнення.
§ 253a EO передбачає ще один практичний інструмент у межах виконання щодо рухомого майна. Кредитор може передати запитання боржнику через орган примусового виконання або, за його згодою, поставити відповідні запитання безпосередньо.
Для кредитора, який уже зіткнувся з боржником, у якого начебто немає доступних активів, це може мати істотне значення. Мета процедури полягає не в отриманні ще однієї заяви про складний фінансовий стан, а у виявленні конкретного майна, вимог чи інших майнових прав, на які реально можна звернути стягнення.
Що відбувається, якщо боржник не з’являється?
Відсутність співпраці не означає автоматичного затримання.
§ 48 EO розрізняє неявку боржника та необґрунтовану відмову надати перелік майна.
Якщо боржника належним чином викликали до суду, але він без поважної причини не з’явився для складення Vermögensverzeichnis, суд повинен розпорядитися про його примусове доставлення.
Якщо доставити боржника неможливо через те, що його не вдалося знайти, мають бути здійснені ще дві спроби.
Подібна послідовність застосовується і тоді, коли перелік майна складається органом примусового виконання відповідно до § 253a EO. Якщо боржника не знайдено, також здійснюються додаткові спроби.
Це розмежування важливе на практиці. Неявка за викликом, відсутність боржника під час візиту органу виконання та пряма відмова розкрити майно — юридично різні ситуації.
Коли суд може застосувати затримання?
Найсуворіший захід примусу передбачений § 48(2) EO.
Якщо боржник перебуває перед судом, але без законної підстави відмовляється надати Vermögensverzeichnis, виконавчий суд повинен застосувати затримання з метою примусити його виконати цей обов’язок.
Саме мета такого заходу визначає його межі.
Загальна тривалість затримання не може перевищувати шести місяців, а сам захід має бути припинений одразу після того, як боржник надасть необхідний перелік майна.
Отже, шість місяців — це максимальна тривалість примусу, а не фіксоване покарання, яке боржник повинен відбути навіть після виконання обов’язку щодо розкриття активів.
Чинна редакція § 48 EO також допускає застосування затримання, якщо примусове доставлення виявилося безрезультатним і затримання необхідне для забезпечення явки боржника до суду для розкриття майна.
Якщо відмова відбувається перед органом примусового виконання, § 253a EO передбачає можливість примусового доставлення, а виконавчий суд також може використати затримання для забезпечення виконання цього заходу.
Боржнику, якого затримано, на його прохання має бути негайно надана можливість скласти перелік майна через компетентний орган примусового виконання.
Після виконання обов’язку щодо розкриття активів підстава для подальшого застосування цього примусового заходу припиняється.
Це не позбавлення волі за сам борг
Це розмежування має принципове юридичне значення.
Боржника не можна затримати за цими нормами лише через те, що він не сплатив рахунок, не виконав судове рішення або не має достатньо коштів для погашення заборгованості.
Підстава для такого заходу виникає через іншу поведінку — відмову виконати встановлений виконавчим законодавством обов’язок розкрити майно.
Тому формулювання «в Австрії саджають за борги» було б юридично неточним.
Правильна послідовність виглядає інакше:
- кредитор ініціює виконавче провадження;
- виникають передбачені законом підстави для складення переліку майна;
- боржник зобов’язаний надати Vermögensverzeichnis;
- боржник не співпрацює або необґрунтовано відмовляється виконати цей обов’язок;
- система примусового виконання може застосувати заходи примусу для отримання необхідних відомостей.
Для кредитора це не лише питання термінології. Можливість затримання залежить від стадії провадження та поведінки боржника, а не від розміру чи давності самого боргу.
Постанова про затримання не діє безстроково
§ 48 EO також встановлює часову межу для невиконаної постанови про затримання.
Якщо призначене судом затримання не було виконано протягом одного року, відповідна постанова втрачає силу. У подальшому від боржника знову може вимагатися розкриття майна, а за наявності передбачених законом умов може бути винесена нова постанова про затримання.
У рішенні Земельного суду з цивільних справ Відня (Landesgericht für Zivilrechtssachen Wien) від 17 березня 2020 року у справі 47 Fs 1/20h розглядався порядок застосування однорічного строку за § 48(4) EO.
Суд виходив із того, що цей строк починає обчислюватися з моменту надання дозволу на примусове доставлення боржника.
Для кредитора практичний висновок простий: навіть сильні інструменти примусового виконання не варто залишати без руху на невизначений строк.
Неправдивий перелік майна створює окремий кримінальний ризик
Відмова розкрити майно та надання неправдивої інформації — це дві різні юридичні ситуації.
§ 292a Кримінального кодексу Австрії (Strafgesetzbuch, StGB) окремо регулює відповідальність за неправдивий перелік майна.
Особа, яка в межах виконавчого провадження або провадження у справі про неплатоспроможність перед судом чи органом примусового виконання надає неправдивий або неповний Vermögensverzeichnis і тим самим ставить під загрозу задоволення вимог кредитора, може бути покарана:
- позбавленням волі на строк до шести місяців;
- або штрафом до 360 денних ставок.
Умова про створення загрози задоволенню вимог кредитора має принципове значення.
Кримінальна відповідальність не виникає автоматично лише тому, що певний запис виявився формально неточним або якась інформація не була включена до документа.
Неправдиві чи неповні відомості повинні мати юридично значущий зв’язок із можливістю кредитора отримати задоволення своєї вимоги.
Що Верховний суд Австрії говорив про приховані активи?
Верховний суд Австрії (Oberster Gerichtshof, OGH) аналізував призначення та межі застосування § 292a StGB.
У рішенні OGH від 26 серпня 2020 року, 11 Os 5/20z суд пояснив, що основна функція переліку майна у виконавчому провадженні або процедурі неплатоспроможності полягає в тому, щоб надати кредитору або особі, яка захищає його інтереси, огляд активів, що можуть мати значення для задоволення вимог.
Це рішення також демонструє важливе обмеження кримінальної відповідальності.
Для цілей § 292a StGB питання про те, чи створює прихована інформація конкретну загрозу задоволенню вимог кредитора, залежить від характеру та правового статусу відповідного активу.
Зокрема, суд зазначив, що така загроза, як правило, відсутня, якщо приховане майно або вимога за законом взагалі не можуть бути предметом стягнення.
Тому кримінально-правовий аналіз не можна зводити до формального питання: «Чи було щось пропущено?»
Значення мають належність активу боржнику, його правовий статус на момент подання відомостей та реальна можливість використання цього майна для задоволення вимог кредитора.
Чому навіть попередні передачі майна можуть мати значення?
Інше рішення Верховного суду Австрії показує, що Vermögensverzeichnis може мати значення і щодо майна, яке вже не перебуває у володінні боржника.
У рішенні OGH від 7 червня 2021 року, 13 Os 121/20y суд розглядав неправдиві або неповні відомості щодо безоплатної передачі активів третім особам протягом попередніх двох років.
Суд пояснив, що інформація про такі операції може бути важливою, оскільки дає кредиторам змогу виявити правочини, які потенційно можуть бути оскаржені.
Отже, приховування таких передач може позбавити кредитора повної інформації про активи або операції, що мають значення для стягнення, навіть якщо саме майно на момент складення переліку вже не перебуває у боржника.
Для кредитора це особливо важливо в ситуаціях, коли боржник, який формально не має активів, раніше передав цінне майно родичам, пов’язаним компаніям або іншим третім особам.
Процедура розкриття майна тому може надати інформацію не лише про те, чим боржник володіє зараз, а й про операції, які потребують окремої правової перевірки.
Чи може боржник виправити неправдиві відомості?
Австрійське кримінальне право передбачає спеціальне правило щодо добровільного виправлення.
Відповідно до § 292b StGB особа не підлягає відповідальності за § 292a за неправдивий перелік майна, якщо вона добровільно виправить недостовірні відомості або доповнить пропущену інформацію до того, як компетентний орган дізнається про порушення, за умови що задоволення вимог кредитора ще не було зірвано або зменшено.
Це положення не слід розуміти як можливість спочатку подавати неповні відомості, а виправляти їх лише після виникнення запитань.
Закон встановлює конкретні умови.
Виправлення має бути добровільним і своєчасним, а також не може відбуватися вже після того, як можливість кредитора отримати задоволення фактично була порушена.
Чи можна вимагати новий перелік майна пізніше?
Якщо боржник уже надав Vermögensverzeichnis, це не означає, що будь-який кредитор може негайно вимагати нове розкриття.
§ 49 EO обмежує повторне складення переліку майна.
Якщо перелік уже було подано, для отримання нового — у тому числі на вимогу іншого стягувача — зазвичай необхідно достовірно показати, що після попереднього розкриття боржник набув нового майна.
Подібна вимога діє, якщо максимальний шестимісячний строк затримання, передбачений § 48 EO, уже був фактично застосований, а пізніше знову порушується питання про затримання для отримання нового переліку активів.
Однак існує важливе часове правило.
Якщо з моменту надання попереднього переліку майна або виконання відповідного затримання минуло більше одного року, підтверджувати набуття боржником нових активів для цієї мети більше не потрібно.
Крім того, якщо загальні умови § 47 EO виконані, але вимагати новий перелік поки що не можна через обмеження § 49, стягувачу має бути надана копія останнього поданого Vermögensverzeichnis.
Таке регулювання не дозволяє без достатніх підстав постійно вимагати від боржника повторення тієї самої інформації, але водночас зберігає практичну цінність уже отриманих відомостей.
Що іноземному кредитору варто перевірити на практиці?
Можливість примусового затримання є найбільш жорстким елементом механізму, але вона не повинна ставати метою стратегії стягнення в Австрії.
Справжня цінність Vermögensverzeichnis полягає в інформації, яку ця процедура може надати.
Іноземному кредитору зазвичай варто перевірити:
- чи існує виконавчий титул, який можна використати в Австрії;
- які заходи примусового виконання вже були здійснені;
- чи було стягнення щодо рухомого майна безрезультатним або чи виявлені активи виявилися недостатніми;
- чи дозволило стягнення вимог визначити відповідну третю особу, яка має борг перед боржником;
- чи подавав боржник раніше перелік майна;
- коли саме було складено попередній перелік;
- чи є відомості про набуття нових активів після попереднього розкриття;
- чи можуть додаткові запитання допомогти виявити раніше невідоме майно або вимоги;
- чи потребують попередні передачі активів перевірки на предмет можливого оскарження;
- чи мають виявлені активи реальну економічну цінність для стягнення.
Мета полягає в тому, щоб перетворити отриману інформацію на фактичне стягнення.
Вимога боржника до третьої особи може дозволити звернути стягнення на відповідну заборгованість. Виявлене рухоме майно може бути арештоване. Нерухомість або інші зареєстровані активи можуть вимагати окремої виконавчої процедури. Відомості про попередні передачі майна можуть стати підставою для аналізу можливості їх оскарження.
Іноді перелік може підтвердити і протилежне: у боржника справді майже немає активів, стягнення яких має економічний сенс.
Така інформація також має практичну цінність, оскільки допомагає кредитору оцінити, чи виправдані подальші витрати на виконавче провадження.
Що австрійський механізм означає для кредитора
Австрійський механізм розкриття майна вирішує типову проблему виконавчого провадження: кредитор має вимогу, яка підлягає примусовому виконанню, звичайні заходи не дозволили виявити достатні активи, а інформацією про інше майно або майнові права переважно володіє сам боржник.
Vermögensverzeichnis дозволяє зобов’язати боржника розкрити таку інформацію.
Якщо боржник без достатньої підстави відмовляється виконати цей обов’язок, австрійське виконавче право передбачає послідовні заходи примусу та, за дотримання передбачених законом умов, затримання загальною тривалістю до шести місяців.
Однак юридичну природу цього заходу необхідно розуміти точно.
Боржника не затримують лише через те, що борг залишається несплаченим. Затримання застосовується для примушення до виконання обов’язку розкрити майно, який виник у межах виконавчого провадження.
Надання неправдивого або неповного переліку може створити окремий кримінально-правовий ризик за § 292a StGB, а практика Верховного суду Австрії показує, що значення прихованої інформації оцінюється з огляду на її реальний зв’язок із можливістю задоволення вимог кредитора.
Тому для іноземного кредитора пріоритетом є не саме затримання. Важливо правильно визначити виконавчу підставу, використати механізм розкриття майна тоді, коли для цього існують законні умови, проаналізувати отримані відомості та своєчасно звернути стягнення на активи, вимоги або операції, які реально можуть підвищити шанси на повернення боргу.
